Персональный сайт

Пазаненко Ю. Використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освітній діяльності ДНЗ

Наталья — Mon, 10 Feb 2014 09:15:45 GMT

Використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ)

в освітній діяльності ДНЗ

Юлія Пазаненко, вихователь-методист дошкільного навчального закладу

(ясла-садок) №3 «Зайчик» комбінованого типу комунальної власності. м. Світловодськ, Кіровоградська область.

В статті розглядаються теоретичні підходи до реалізації інноваційної діяльності дошкільної освіти в контексті методичних аспектів. Розкриваються особливості впровадження ІКТ в освітню роботу ДНЗ.

Ключові слова: ІКТ (інформаційно-комунікаційні технології), інформаційне середовище, інноваційний підхід, мультимедійна презентація, методична робота, інформатизація освіти.

Становлення України як демократичної держави, входження її в єдиний європейський простір зумовлюють прогресивні зміни у стратегії розвитку національної системи дошкільної освіти. В умовах глобалізаційних змін на часі модернізація змісту дошкільної освіти, гуманізація її цілей та принципів, переорієнтація на розвиток особистості дитини як основний ресурс, що визначає поступальний рух суспільства. Необхідність застосування комп'ютерної техніки в освітньому процесі регламентовано нормативно-правовою базою. Так, у Державній національній програмі "Освіта України XXI століття" у розділі "Дошкільне виховання" визначено основні положення: "забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій, запровадження в навчально-виховний процес сучасних педагогічних технологій та науково-методичних досягнень; ... підготовка нової генерації педагогічних кадрів, підвищення їх професіонального та загальнокультурного рівня". Ці положення адресовані насамперед практичним працівникам і спонукають їх переорієнтувати власну роботу за новими підходами. Крім того, у "Національній доктрині розвитку освіти", у статті IX наголошено, що "пріоритетом розвитку освіти є впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, які забезпечують: подальше удосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти, підготовку молодого покоління до життєдіяльності в інформаційному суспільстві" [13, с. 19]. Цей документ регламентує створення індустрії сучасних засобів навчання, що відповідають світовому науково-технічному рівню і є важливою передумовою реалізації ефективних стратегій досягнення цілей освіти.

Сучасний період розвитку суспільства характеризується сильним впливом на нього інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), які проникають в усі сфери людської діяльності, забезпечують поширення інформаційних потоків у суспільстві і утворюють глобальний інформаційний простір. Зараз в Україні йде становлення нової системи освіти, орієнтованої на входження у світовий інформаційно-освітній простір. Цей процес супроводжується істотними змінами в педагогічній теорії і практиці навчально-виховного процесу, пов'язаними із внесенням коректив у зміст технологій навчання, які повинні бути адекватними сучасним технічним можливостям і сприяти гармонійному входженню дитини в інформаційне суспільство.

Розвиток суспільства, науки і техніки ставить систему дошкільної освіти перед необхідністю використовувати нові засоби навчання, тому що дошкільний вік дитини – найбільш сприятливий для розвитку її творчого потенціалу та пізнавальної активності, а якісна дошкільна освіта є фундаментом якісної безперервної освіти. Тому особливо важливо, щоб дитина з найперших років розвивалась як особистість, активно вивчала та досліджувала навколишній світ. Необхідність застосування комп'ютерної техніки в освітньому процесі регламентовано нормативно-правовою базою. Закон України «Про дошкільну освіту», загальні положення Базового компонента дошкільної освіти (нова редакція) вимагають від педагогів забезпечення належного розвитку, виховання та навчання дитини шести-семи років життя, створення умов для самореалізації особистості дитини, формуючи у неї вміння пізнавати навколишній предметний світ, себе, інших людей і практично застосовувати набуті знання. В Базовому компоненті дошкільної освіти (нова редакція) у варіативній складовій введено освітню лінію «Комп’ютерна грамота», що передбачає формування інформативної компетенції дошкільника [1, с. 19]. Використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховному процесі ДНЗ – це одна із самих нових та актуальних проблем у педагогіці. Система сучасної дошкільної освіти потребує постійного впровадження інноваційних технологій в освітній процес. Комп'ютерні технології покликані стати невід'ємною частиною цілісного освітнього процесу, значно підвищувати його ефективність. Разом з кадровим і методичним забезпеченням навчального процесу є вирішальним показником оцінювання дієздатності не тільки сучасної школи, а й дошкільного навчального закладу. Інформаційне середовище – засіб ефективної взаємодії учасників освітнього процесу: дітей, педагогів, батьків. Важливо відзначити, що інформаційно- комунікаційні технології можна успішно використовувати як в освітній діяльності педагогів, так і в управлінській, методичній роботі, роботі практичного психолога, учителя-логопеда, сестри медичної старшої. Інноваційні педагогічні технології належать до системи загального наукового і педагогічного знання. Виникли і розвиваються на межі загальної інноватики, методології, теорії та історії педагогіки, психології, соціології і теорії управління, економіки освіти. Інноваційні педагогічні технології є однією з домінуючих тенденцій розвитку людства .

Стан дослідження проблеми. Вищезазначена проблема вимагає насамперед уточнення понять. Мультимедійна презентація - набір кольорових слайдів, оформлених засобами інформаційних технологій та призначених для розкриття певної теми [4, с. 78]. Доведено, що людина запам'ятовує 20% почутого і 30% побаченого, і більше 50% того, що вона бачить і чує одночасно. Таким чином, полегшення процесу сприйняття і запам'ятовування інформації за допомогою яскравих образів - це основа будь-якої сучасної презентації. Компʹютер дозволяє створити умови для підвищення ефективності процесу навчання, розширює вікові можливості навчання.

Методична робота це система взаємопов’язаних заходів, спрямованих на підвищення педагогічної майстерності, розвиток творчого потенціалу педагога, а на кінцевому етапі зростання освіченості і вихованості дітей. Основним призначенням служби інформаційного забезпечення є:

формування інформаційного освітнього середовища закладу, поетапне вирішення задач інформатизації освіти;

упровадження нових інформаційних технологій в освітній і управлінський процеси;

інформаційно-методичне забезпечення навчально- виховного процесу;

упровадження електронного документообігу.

Використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховному процесі в дошкільному освітньому закладі - це одна із самих нових і актуальних проблем у сучасній дошкільній педагогіці. Впровадження інформаційно-комунікаційних технологій впливає на систему освіти, викликаючи значні зміни в змісті, методах навчання. Перед сучасним вихователем постає проблема пошуку нового педагогічного інструменту. Саме тому в педагогічній діяльності виникає можливість використання ІКТ в якості потужного інструменту розвитку мотивації освітнього процесу, враховуючи велику та серйозну зацікавленість дітей комп'ютером.

Інформатизація освіти - це великий простір для прояву творчості педагогів, яка спонукає шукати нові, нетрадиційні форми і методи взаємодії з дітьми; вона сприяє підвищенню інтересу у дітей до навчання, активізує пізнавальну активність, розвиває дитину всебічно. Володіння новими інформаційними технологіями допоможуть педагогу почувати себе комфортно в нових соціально економічних умовах. Використання на заняттях комп'ютера, мультимедіа та інших технічних засобів з метою виховання і розвитку творчих здібностей дитини, формування її особистості, збагачення інтелектуальної сфери дошкільника дозволяють розширити можливості педагога. Діти із задоволенням працюють на таких заняттях, активно включаються у виконання завдань, так як технічні засоби дозволяють включати в процес виховання і звук, і дію, і мультиплікацію, що підвищує інтерес і увагу дітей.

Наш ДНЗ №3 в 2013/2014 н.р. обрав для своєї діяльності проблемним питанням: «Екологічне виховання дошкільників через використання ІКТ». Для початку для педагогічного колективу було незрозумілим поняття ІКТ, але після придбання адміністрацією мультимедійного проектора та проекційного екрану відбулося поступове тлумачення поняття «ІКТ», проведення вихователем-методистом для педагогів теоретичного семінару, семінарів-практикумів, майстер-класу , консультацій з даного питання, під час яких ознайомилися з тим, в чому ж заключається робота кожного педагога по впровадженню ІКТ в освітню роботу з дітьми. Але перш ніж розповідати про важливість впровадження даного проблемного питання в освітню роботу з дітьми, було проведено анкетування «Визначення рівня ІКТ – компетентності педагогів», «Комп’ютерна грамотність педагога», після обробки яких з’ясувалося, що 51% педагогів володіють комп’ютером на всі 100%, а 49% - лише вміють працювати в програмі Microsoft Word. З цією метою мною було заплановано проведення з педагогічними працівниками майстер-класів, під час яких навчалися створювати папки, документи, друкувати текст, вставляти в тексти малюнки, створювати фотоальбоми, презентації з додаванням анімації та музичних файлів, інтерактивні дидактичні. Так як ми працюємо над проблемним питанням «Екологічне виховання….», то педагогами було розроблено мультимедійні презентації, фотоальбоми, інтерактивні дидактичні ігри на природничу тематику, які вони презентували, ділячись колегами під час заліку, а також з розроблених матеріалів педагогів складено медіатеку. А вже після цього розробляли перспективний план впровадження ІКТ в освітню роботу з дітьми, вивчали передовий педагогічний досвід ДНЗ№140 «Малятко» м .Миколаїв, ДНЗ№8 «Казка» м. Ковель Волинської обл., навчально-виховного комплексу «ДНЗ- ЗНЗ» І ступеня №9 м. Енергодара. На даний час виступи педагогів під час різних форм методичної роботи підкріплюються створеними мультимедійними презентаціями. А в роботі з дітьми, заняття з обміну досвідом в цьому навчальному році проводяться всі з використанням ІКТ. Наш ДНЗ №3 має доступ до мережі Internet, свою електронну поштову скриньку, розгалужену локальну мережу.

У методичному кабінеті міститься медіатека на природничу тематику, кольоротерапію, презентації занять з навчання грамоти для старших груп, презентації з проведених Тижнів безпеки, відео заняття вихователів нашого ДНЗ, відео екологічного свята, та фотоальбоми з проведених свят та розваг, яка нараховує 20 дисків та дозволяє урізноманітнити навчально-виховний процес; створено електронний каталог Інтернет-адрес «Корисні посилання»; шаблонів для мультимедійних презентацій та анімаційних картинок за різними тематиками; розроблені конспекти фронтальних занять з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Основна ідея полягає в з'єднанні сучасних технологій з традиційними засобами розвитку дитини. Застосування комп'ютерних презентацій в процесі навчання дітей має наступні переваги:здійснюється полісенсорне сприйняття матеріалу; можливість демонстрації різних об'єктів за допомогою мультимедійного проектора в багаторазово збільшеному виді;об'єднання аудіо-, відео- і анімаційних ефектів в єдину презентацію, що сприяє якісному сприйманню інформації; активізація зорових функцій, окомірних можливостей дитини; комп'ютерні презентаційні слайд-фільми зручно використовувати як роздавальний матеріал для занять з дошкільниками тощо. Кожному педагогу відома роль наочності під час заняття, але добрати потрібну дуже важко. Дуже часто педагог зустрічається з проблемою коли не мають можливості сприймати реальний образ деяких об’єктів, представників флори та фауни. З використанням ІКТ навчання перетворюється на захопливу подорож. Дошкільнята реально сприймають оточуючий світ – перед ними дійсність, а не її анімаційний двійник. Інформатизація дошкільної освіти відкриває педагогам нові можливості для широкого впровадження в педагогічну практику нових методичних розробок, спрямованих на реалізацію інноваційних ідей освітнього процесу. Ефективність комп'ютеризації навчання в дошкільних закладах залежить як від якості застосовуваних педагогічних програмних засобів, так і від уміння раціонально і уміло їх використовувати в освітньому процесі. Варто зазначити, що в нашому дошкільному навчальному закладі є можливості для організації ефективного освітнього процесу за допомогою комп’ютерної підтримки. Комп'ютер для педагогів став потужним технічним засобом навчання дітей. Використання комп'ютера дозволяє розширити можливості педагога, створити базу для залучення дітей до комп'ютерних навчальних програм. На сьогоднішній день комп'ютерні програми, ігри, завдання у своїй роботі можуть застосовувати всі педагогічні працівники.У багатьох іграх та програмах присутні елементи новизни, сюрпризності, незвичності, в них використовуються засоби заохочення, що так полюбляють діти, а найбільше полюбляють використання електронних фізкультхвилинок. Застосування комп'ютерів, мультимедіа та інформаційних технологій у якості дидактичних засобів використовується для підвищення мотивації та індивідуалізації навчання, розвитку творчих здібностей дітей та для створення благополучного емоційного фону. Використання мультимедіа у навчанні не тільки збільшує швидкість передачі інформації дітям та підвищує рівень її засвоєння, а й сприяє розвитку таких процесів як увага, пам'ять, мислення, уява, мовлення, розвиває почуття кольору, композиції, бере участь у інтелектуальному, емоційному та моральному розвитку дітей. Новизна комп'ютера та інтерактивного обладнання відображаються в розширенні та збагаченні змісту знань, умінь та навичок дитини, в інтенсифікації створення структурних комплексів інтелектуального та мотиваційно-емоційного характеру, у зміні динаміки процесу психічного розвитку. А результатом роботи є те, щоб всі педагогічні працівники закладу оволоділи роботою на комп’ютері та активно впроваджують в освітній процес з дітьми. Тому методична служба спрямована на створення цілісності педагогічного колективу, створення моделі методичної роботи, яка забезпечить вибір оптимальних технологій для організації педагогічного процесу. Саме тому вихователі – методисти повинні використовувати різні форми роботи з педагогами:

- тижні педагогічної майстерності, у межах яких педагоги проводять відкриті покази, на яких представляють успішний досвід упровадження інформаційних технологій в освітній процес;

- майстер – класи, де вихователі вчаться методам і прийомам роботи з дітьми з використанням інформаційних технологій;

- педагогічні майстерні та наставництво, роботу в парах, де педагоги спілкуються та переймають досвід тих вихователів, які можуть посприяти в освоєнні та застосуванні нових технологій;

- навчальні та тематичні семінари, які проводить вихователь – методист з метою удосконалення умінь та навичок вихователів. Наприклад: «Як створити мультимедійну презентацію», «Підготовка інтерактивних дидактичних матеріалів засобами Інтернет» тощо. Адміністрація закладу може також організувати та провести в дошкільному закладі такі конкурси:

- електронне портфоліо педагога (яке ми вже в цьому році також впроваджуємо в свою роботу).

- відео презентацій «Знайомтесь – моя група»;

- електронних методичних матеріалів і презентацій для занять;

Використання мультимедійних презентацій дозволяє зробити заняття емоційно забарвленими, привабливими, викликають у дитини живий інтерес, є прекрасним наочним посібником і демонстраційним матеріалом, що сприяє хорошій результативності заняття. При розгляді, обстеженні і зоровому виділенні ознак і властивостей предметів, формуються способи зорового сприйняття, обстеження, виділення у предметному світі якісних, кількісних і просторово-часових ознак і властивостей, розвиваються зорова увага і зорова пам'ять. Застосування комп'ютера, мультимедіа та інформаційних технологій у якості дидактичних засобів використовується для підвищення мотивації та індивідуалізації навчання, розвитку творчих здібностей дітей та для створення благополучного емоційного фону.

Підводячи підсумки, можна зробити наступні висновки, що впровадження ІКТ:

- сприяє підвищенню професійного рівня педагогів, спонукає їх шукати нові нетрадиційні форми і методи навчання, проявляти творчі здібності;сприяє підвищенню інтересу дітей до навчання, активізує пізнавальну діяльність, підвищує якість засвоєння програмного матеріалу дітьми;

- сприяє підвищенню рівня педагогічної компетентності батьків, інформованості їх про напрями діяльності дошкільного закладу та результатах конкретної дитини, співпраці батьків і ДНЗ;

- впровадження ІКТ в освітній процес ДНЗ дозволяє робити заняття привабливими, сучасними завдяки дизайну представленої інформації;

- комп'ютерні технології допомагають закріплювати знання, вміння, навички дітей, розв'язувати пізнавальні та творчі завдання;

- використання ІКТ дає можливість моделювати, вирішувати різні проблемні ситуації;

- допомагає перевірити правильність відповідей дітей, виконання завдань за допомогою екрану;

- використання мультимедіа у навчанні не тільки збільшує швидкість передачі інформації дітям та підвищує рівень її засвоєння, а й сприяє розвитку таких процесів як увага, пам'ять, мислення, уява, мовлення, розвиває почуття кольору, композиції, бере участь у інтелектуальному, емоційному та моральному розвитку дітей. Використання інформаційно-комунікативних технологій у дошкільному навчальному закладі є збагачувальним і перетворювальним фактором, який є одним із шляхів оновлення змісту освіти згідно сучасним вимогам. Ми розуміємо, якщо сьогодні ми навчимо дитину свідомому, корисному користуванню інформаційними технологіями, то завтра отримаємо певний результат – високі інтелектуальні показники наших дітей.

Список використаної літератури:

1. Базовий компонент дошкільної освіти / науковий керівник: А.М.Богуш. – К.: Освіта, 2012.

2. Великий А.П. Перспективи інформатизації в Україні / А.П. Великий. – К.: 1996.

3. Гиркин И.В. Нові підходи до організації навчального процесу з використанням сучасних комп'ютерних технологій / И.В. Гиркин // Інформаційні технології – № 6 – 1998.

4. ГЛОСАРІЙ. Інформаційно-комунікаційні технології: основні терміни та поняття [текст] / ГЛОСАРІЙ // Вихователь-методист дошкільного закладу – 2013. – №7. – С. 77 – 78.

5. Домрачев В. Про класифікації комп'ютерних освітніх інформаційних технологій / В.Г. Домрачев, И.В. Ретинская // Інформаційні технології – № 6. 1998.

6. Жебровський Б.М. Інформатизація навчального процесу столиці: крок в 21 століття / Б.М. Жебровський, Г.В. Ломаковська // Комп'ютер у школі та сім’ї – № 4 – 1998.

7. Кутеньова Н.Б. Інноваційний підхід до організації методичної роботи з педагогами [текст] / Наталія Кутеньова // Вихователь-методист дошкільного закладу.– 2012. – № 10. – С. 44 – 52.

8. Морзе Н.В. Основи інформаційно-комунікаціних технологій / Н.В. Морзе – К.: Видавнича група ВНV, 2008. – 352 с.

9. Мотурнак Є.В.. Упровадження інформаційно-комунікаційних технологій у дошкільному навчальному закладі [текст] / Євген Потурнак // Практика управлінням дошкільним закладом. – 2012. – № 5. – С. 30 – 35.

10. Петрова О.Ю. Удосконалення інформаційно-комунікаційної компетентності педагогів дошкільного навчального закладу [текст] / Олена Петрова, Лариса Погорєлова // Вихователь-методист дошкільного закладу. – 2012. – № 5. – С. 71 – 77.

11. Свириденко О.С. Навчання ХХІ століття: ІКТ – компетентність педагогів [текст] / Олена Свириденко // Вихователь-методист дошкільного закладу. – 2012. – № 1. – С. 7 – 10.

12. Єресько О.В. Освіта в Україні: курс – на ефективне використання інформаційно-комунікаційних технологій [текст] / Олег Єресько // Вихователь-методист дошкільного закладу. – 2012. – № 1. – С. 4 – 6.

13. http://zakon1.rada.gov.ua

14. http://osvita.ua/

Бондаренко О. Фізичний розвиток дитини в дошкільному навчальному закладі та сім’ї

Наталья — Fri, 07 Feb 2014 15:35:06 GMT

Фізичний розвиток дитини в дошкільному навчальному закладі та сім’ї

Бондаренко Ольга Володимирівна,

інструктор з фізичної культури

ДНЗ №2 «Буратіно» м. Світловодськ Кіровоградської області

У статті акцентується на значимості діяльності дошкільного навчального закладу щодо впровадження системи фізкультурно-оздоровчих заходів, спрямованих на підготовку фізично активної та всебічно розвиненої особистості; об’єднання зусиль педагогів і сім’ї для охорони життя, збереження і зміцнення дитячого здоров’я; підкреслюється важливість тісного взаємозв’язку сім’ї та дошкільного навчального закладу; виокремлюються основні принципи їхньої взаємодії; обґрунтовуються ефективні форми та методи їхньої співпраці.

Ключові слова: дошкільний навчальний заклад, традиційні, нетрадиційні, інноваційні форми фізкультурно-оздоровчої роботи, сім’я, взаємодія.

«Добре здоров’я, відчуття повноти, невичерпності, фізичних сил – найважливіше джерело життєрадісного світосприймання,

оптимізму, готовності подолати будь-які труднощі».

В.О. Сухомлинський.

Високий рівень захворюваності, її поширення та поява нових, складніших різновидів хвороб, - ось реальність сьогодення. Тому не дивно, що найважливішим першочерговим завданням дошкільного закладу є фізичне виховання підростаючого покоління, збереження психічного та фізичного здоров’я дітей, своєчасне виявлення та надання кваліфікованої допомоги тим, хто потребує корекції здоров’я. Зміцнення фізичного та психічного здоров’я дошкільника шляхом впровадження в практику роботи оздоровчих та здоров'язбережувальних технологій - один з пріоритетних напрямків роботи дошкільного навчального закладу.

Реалізація напрямку здійснюється через вирішення наступних завдань:

- охорона та зміцнення здоров'я дітей;

- формування життєво необхідних рухових умінь і навичок дитини у відповідності з її індивідуальними особливостями;

- розвиток фізичних якостей;

- створення умов для реалізації потреби дітей у руховій активності;

- виховання потреби у здоровому способі життя;

- забезпечення фізичного і психічного благополуччя.

Успішне вирішення поставлених завдань можливе лише за умови комплексного використання всіх засобів фізичного виховання: раціональний режим, харчування, загартовування (в повсякденному житті; спеціальні заходи загартовування) і рух (ранкова гімнастика, розвиваючі вправи, спортивні ігри, фізкультурні заняття). Щоб забезпечити виховання здорової дитини, фізкультурно-оздоровча робота будується наступними шляхами:

- створення умов для фізичного розвитку та зниження захворюваності дітей;

- підвищення педагогічної майстерності та ділової кваліфікації вихователів;

- комплексне вирішення фізкультурно-оздоровчих завдань у контакті з медичними працівниками;

- виховання здорової дитини спільними зусиллями дошкільного навчального закладу і сім'ї [5, c. 11].

Для повноцінного фізичного розвитку дітей, реалізації потреби в русі необхідно створити відповідні умови:

- куточки фізичної культури, де розташовуються різні посібники, в тому числі і виготовлені руками вихователів;

- обладнаний фізкультурний зал для занять з різноманітним фізкультурним обладнанням.

Все це підвищує інтерес малюків до фізкультури, збільшує ефективність занять, дозволяє дітям вправлятися у всіх видах основних рухів в приміщенні. Оздоровлення дошкільнят під час проведення різних форм освітньої діяльності буде ефективним лише за умов, коли педагог добре опанує технології, які включають рухові дії, що впливають на всі органи та системи організму дітей, їхні аналізатори, що сприяють формуванню програмових рухових умінь і навичок; створене здоров’язбережувальне середовище як на фізкультурних, так і на інших видах пізнавально-розвивальної діяльності; дотримання диференційованого підходу до використання тієї чи іншої оздоровчої процедури; об’єднання дітей у медичні підгрупи; чітке дозування вправ та фізичного навантаження на організм дитини.

Удосконаленню системи виховної, освітньої, оздоровчої роботи в ДНЗ сприяє чітка, злагоджена робота керівництва, інструктора з фізичної культури, медичної сестри старшої, медичної сестри коригуючої гімнастики та масажу, вихователів, практичного психолога та соціального педагога закладу, які впроваджують нові педагогічні технології, інноваційні підходи, проводять спільно заняття для подальшого практичного оволодіння навичками, підгрупові заняття, розучують ігри, драматизації й хороводи разом з дітьми, готують сценарії розваг, добирають віршований матеріал, що активізує малюків, стимулює творчий процес працівників та дітей.

Основна роль в організації життєдіяльності дошкільнят, зокрема застосування у роботі інноваційних технологій, покладається на вихователя і вимагає від нього професійної компетентності та особистісної зрілості. Дорослий несе відповідальність за створення безпечних умов для фізичного, психічного та соціального благополуччя дитини, а отже й забезпечення здоров’язбережувального середовища, шляхом використання як традиційних, так і інноваційних технологій.

Традиційними формами фізкультурно-оздоровчої роботи, що є обов’язковими для впровадження в освітній процес, є пізнавально-розвивальна діяльність з фізичної культури, яка за змістом та поставленими завданнями є різних видів (навчально-тренувальна, сюжетна, ігрова, тематична, інтегрована або фізкультурно-пізнавальна, діяльність з елементами ритмічної гімнастики, "у-шу", "хатха-йоги", "бебі-йоги", контрольна тощо); фізкультурно-оздоровчі заходи (ранкова гімнастика, гімнастика після сну, фізкультхвилинки, фізкультпаузи, загартувальні процедури); різні форми організації рухової активності в повсякденні (фізичні вправи на прогулянках, фізкультурні свята і розваги, піший перехід, рухливі ігри, самостійна рухова діяльність, дні здоров’я, індивідуальна робота з фізичного виховання).

Поряд з традиційними формами вагоме місце займають і нетрадиційні форми та технології, що включають в себе різні методи загартування (босоходіння по піску та доріжці здоров’я, тривале перебування на свіжому повітрі, умивання і обливання ніг (в літній період); спеціальні лікувально-профілактичні процедури (фітотерапія, аромотерапія, піскотерапія, кольоротерапія, лікувальна коригуюча фізкультура, різні види масажів тощо).

Серед інноваційних оздоровчих технологій для дітей дошкільного віку доцільно відокремити: художню гімнастику, пальчикову (вправи, ігри, картинки), дихальну і звукову гімнастику, імунну гімнастику, психогімнастику (вправи, ігри, етюди, пантоніми), гімнастику пробудження, вправи на розслаблення м’язів, релаксацію під муз. супровід, ігри-медитації, добірку ігрових етюдів, спрямованих на розвиток емоційно-особистісної сфери психіки дитини.

Ці методи мають ряд переваг серед інших видів фізичної активності: вони не вимагають великих приміщень і дорогого обладнання для занять і можуть проводитися з дітьми різного віку. Для забезпечення сприятливих умов життя й виховання дитини, формування основ повноцінної, гармонійної особистості, необхідні зміцнення й розвиток тісного зв'язку й взаємодії дитячого саду й родини.

Кожний дошкільний навчальний заклад не тільки виховує дитину, але й консультує батьків з питань виховання дітей. Педагог дошкільного закладу - не тільки вихователь дітей, але й партнер батьків по їхньому вихованню. Питання роботи з батьками - це велике й важливе питання. Необхідно піклуватися про рівень знань самих батьків, про допомогу їм у справі самоосвіти, озброєння їх відомим педагогічним мінімумом, залучення їх до роботи дошкільного закладу.

Дитячий садок є "організуючим центром" й впливає на домашнє виховання, тому необхідно якнайкраще організувати взаємодію дошкільного закладу й родини по вихованню дітей [1, c. 34-37].

Система роботи з підвищення педагогічної культури батьків з основ здорового способу життя здійснюється через колективні, індивідуальні та наочні форми роботи. Сюди входять бесіди, консультації, відвідування сімей, запрошення батьків до дошкільного закладу, індивідуальні пам'ятки, поради, бюлетені, папки-пересувки, альбоми-естафети, батьківські збори, групові консультації, лекторії педагогічних знань, школи молодих батьків, семінари-практикуми, батьківські конференції, фестивалі, практичні рекомендації для батьків з питань здорового способу життя.

Щоб систематизувати даний напрямок роботи, об'єднати форми діяльності в єдине ціле педагоги дошкільного закладу повинні розпочинати роботу в самому педагогічному колективі. Адже роль педагога має дуже велике значення у формуванні здорового способу життя дітей. Власний приклад педагогів, інструктора з фізичної культури стимулює батьків до активізації у вирішенні проблем валеологічного і фізичного виховання дітей [4, c. 7-9].

Практика свідчить, що одним із головних шляхів підвищення взаємодії дошкільного навчального закладу і сім'ї є використання нетрадиційних форм і засобів роботи з батьками щодо формування здорового способу життя дошкільників. Серед них: функціонування консультативних пунктів з проблеми валеологічного виховання, конференції батьків з обміну досвідом щодо організації раціонального дозвілля дітей, рухового режиму, оптимального харчування. Більшість батьків, на жаль, ставлять під сумнів цінність занять фізичними вправами, а отже і доцільність витрати часу на цей вид діяльності. Тому педагогічний колектив має постійно піклуватися про організацію систематичної та планомірної просвітницької роботи з батьками.

Функції батьків в організації фізичного виховання дітей можна згрупувати таким чином:

-         створення необхідних матеріально-технічних умов для занять вдома;
-         контроль і сприяння дотриманню дітьми режиму дня, правил особистої гігієни, загартування, виконанню ранкової гімнастики і домашніх завдань;
-         особиста участь у змаганнях сімейних команд, днях здоров'я, спортивно-художніх вечорах, фізкультурно-художніх святах, іграх, розвагах, прогулянках;
-         організація змагань та ігор на дитячих майданчиках за місцем проживання і в дитячому закладі;
-         виконання обов'язків громадських тренерів і суддів.

Успішне розв'язання завдань фізичного виховання дітей можливе лише за умови спільних, погоджених дій дошкільного закладу і сім'ї (при цьому сім'я - це не тільки батько й мати, а й дідусь і бабуся, брат і сестра). Кожна дитина відчуває природну потребу в активному русі. І дуже важливо, коли в сім’ї зуміють зробити фізкультуру не просто обов’язковим, а й улюбленим режимним моментом малюка.

Зрозуміло, що фізкультура в ранньому і дошкільному віці повинна асоціюватися в дитини з веселою грою. Тому потрібно визначити, які саме фізичні вправи дитина виконує з найбільшим задоволенням, і зробити виконання цих вправ основними на перших етапах занять. Потім доцільно вводити нові фізкультурні рухи, але в жодному разі не можна змушувати дитину їх виконувати. У фізичному вихованні дітей в сім’ї можуть бути використані різні форми занять фізичними вправами – від простих (ранкова гімнастика) до складних (тренування в окремому виді спорту). Можна рекомендувати такі форми занять фізичними вправами дітей у сім’ї:

- ранкова гімнастика;

- ранкова спеціалізована гімнастика;

- фізкультхвилинка;

- заняття із загальної фізичної підготовки;

- самостійні тренувальні заняття;

- участь у змаганнях;

- прогулянки (лижні, велосипедні, пішки);

- процедури для загартування;

- туризм;

- рухливі і спортивні ігри.

Щоденно приділяючи дитині хоча б декілька хвилин для занять фізкультурою, перш за все потрібно дотримуватись принципу систематичності, щоб дитина поступово звикала до занять. Тривалість домашнього заняття можна бути різною – залежно від віку дитини, від вільного часу батьків, від пори року, від частини доби, а також від того, чим займається дитина до і після заняття.

Як зацікавити дитину заняттями фізичною культурою? Добре, якщо дитина сама потребує рухів та із задоволенням виконує нові завдання. Батьки повинні підбадьорити дитину, продемонструвати, яка вона міцна, спритна і сильна. Збуджує інтерес у дитини до занять також і демонстрація її вміння перед іншими членами сім’ї або однолітками. Так поступово у малюка розвинеться впевненість у своїх силах та бажання вчитись далі, засвоювати нові, більш складні ігри і рухи. Якщо у дитини немає бажання займатись, необхідно батькам виявити причини негативного ставлення до занять, щоб в подальшому створювати більш сприятливі умови [2, c. 6-8].

Отже, залучення батьків та інших членів сім’ї до освітньо-виховного процесу є необхідним, передусім для дітей. І не тільки тому, що батьки більше дізнаються про своїх дітей. Важливою є та любов і вдячність дітей до своїх рідних і близьких які, виявляються, так багато знають, вміють, можуть. Співпраця сім’ї, дитячого садка можлива лише за умови їх певної духовної єдності. Фундаментом цієї єдності є любов до дитини, сприймання її як вільної особистості, розуміння проблем, становлення людської гідності, дорослішання і творчого розвитку. Педагогічний колектив та колектив батьків мають бути єдиним живим організмом, об’єднаним спільною метою, гуманними стосунками та високою відповідальністю.

Використані джерела:

1. Алексєєнко Т. Про нові підходи до сімейного виховання / Т. Алексєєнко // Шлях освіти. – 1997. – № 2. – С. 34-37.

2. Долинна О. Батьки в дошкільному закладі: споживачі та гості чи партнери

- однодумці? / О. Долинна, О. Низковська // Дошкільне виховання. – 2007. – № 1.– С. 6-8.

3. Комісарик М. Теорія та методика фізичного виховання дітей дошкільного віку / М. Комісарик, Г. Чуйко // Підручник. – 2013. – 484 с.

4. Кірієнко Т. Співпраця з родиною. Семінар для педагогів / Т. Кірієнко // Дошкільне виховання. – 2006. –№ 10. – С. 7-9.

5. Назаренко А. Сім’я і дошкільний заклад / А. Назаренко // Дошкільне виховання – 1995. –№ 8. – С. 11.

6. Робота з родинами вихованців дитячого садка / [упоряд. В.Л.Сухар]. – Х.: Ранок, 2008. – 176 с.

7. Сухарева Л. С. Піклуємось разом. Робота з батьками дошкільників / Сухарева Л.С. – Х.: Основа: Тріада, 2008. – 128 с.

Тарасенко І. Формування логіко-математичної компетентності дітей дошкільного віку шляхом використання адаптованих елементів методики Д. Кюіз

Наталья — Wed, 05 Feb 2014 15:03:03 GMT

Формування логіко-математичної компетентності дітей дошкільного віку шляхом використання адаптованих елементів методики Д. Кюізенера

Тарасенко І.А.,

вихователь дошкільного навчального закладу (ясла-садок)

№ 67 «Дельфін» комбінованого типу

Стаття висвітлює досвід практичного використання дидактичного матеріалу (палички Кюізенера) для формування логіко-математичної компетентності дітей дошкільного віку.

Ключові слова: компетентність, палички Кюізенера, новий дидактичний засіб, принцип наочності.

Достеменно відомо значення дошкільного віку для всебічного розвитку дитини, значна частка здібностей формується у дітей до 5-6 років [2, с. 8-9]. Але це не означає, що потрібно прагнути перетворити дитину на носія енциклопедичних знань. Важливі не стільки самі по собі знання дошкільників, скільки здатність використовувати їх у різних життєвих ситуаціях, розсудливо поводитися, проявляти високу пізнавальну активність, кмітливість, гнучкість мислення, самостійність суджень, тобто, уміння поводитись, відповідно до своїх вікових можливостей, індивідуального життєвого досвіду та вимог життя.

Сьогодення передбачає створення умов для особистісного становлення і творчої самореалізації кожної дитини та формування в неї життєвої компетентності. Введення компетентності як пріоритетної категорії в дошкільну освіту означає підготовку дитини до реалій життя, вміння жити в соціумі, користуватися отриманими знаннями.

Методика Кюізенера – універсальна, вона не суперечить жодній існуючій методиці, а навпаки, вдало їх доповнює. Палички Кюізенера прості та зрозумілі дітям: вони легко звикають до них ще в зовсім ранньому віці і вже сприймають у якості ігрового матеріалу, а не бачать у них нудне заучування чисел та математичних понять.

Цей матеріал широко використовується в дитячих садках Угорщини, Польщі, Бельгії, США, Франції та інших країн. Нашим педагогам він також відомий, але практично використовується недостатньо. Причина, як мені здається, відсутність методичної літератури, дуже обмежені пропозиції самого дидактичного матеріалу на ринку України.

Я хочу поділитися власним досвідом роботи з паличками Д. Кюізенера, довести їх універсальність та результативність.

Джордж Кюізенер (1891-1976) - бельгійський педагог, автор унікальної методики. Одним з його винаходів був набір кольорових дерев’яних паличок. В основу методу лягла методика Фридриха Фребеля, німецького педагога.

Кюізенер використовував їх при навчанні арифметиці і впевнився, що метод дуже дієвий. Він отримував стабільно високий результат навчання, а учням подобалося те, чим вони займалися.

Палички Кюїзенера називають ще кольоровими паличками, кольоровими числами, кольоровими лінієчками, рахунковими паличками [5, с. 16].

Існує 2 варіанти паличок. Перший – це об’ємні брусочки різної довжини та кольору. Другий варіант складається з плоских смужок 2x2 см, 2x4 см, 2×6 см, 2x8 см, 2x10 см, 2x12 см, 2x14 см, 2x16 см, 2x18 см, 2x20 см. Працюючи з дітьми старшого дошкільного віку, я вибрала саме його.

Виготовляються такі смужки з щільного кольорового картону. Я виготовляла з картону та самоклеючої плівки «Оракал». Діти систематично користуються ними вже третій рік, але виготовлені мною палички й зараз мають досить естетичний вигляд. На відміну від брусочків, вони більші, стійкіші, виготовлення їх не вимагає особливих витрат, а навчальні можливості і ефективність нітрохи не менше, ніж у об’ємних паличок.

Смужки дають можливість виконувати вправи як у горизонтальній, так і у вертикальній площині на одному і тому ж місці, наприклад на столі (горизонтальна площина) або магнітній дошці (вертикальна площина). Зі смужками можна «грати» і на підлозі. Набором паличок (смужок) забезпечується кожна дитина. Смужки відрізняються величиною та кольором, вони моделюють певні числа. До набору належать смужки різного кольору:

біла – позначає число 1 (25 шт.);

рожева – позначає число 2 (20 шт.);

блакитна – позначає число 3

(16 шт.);

червона – позначає число 4 (12 шт.);

жовта – позначає число 5 (10 шт.);

фіолетова – позначає число 6 (9 шт.);

чорна – позначає число 7 (8 шт.);

бордова – позначає число 8 (7 шт.);

синя – позначає число 9 (5 шт.);

оранжева – позначає число 10 (4шт.).

В комплекті діє головне правило: чим довша паличка, тим більше число вона позначає. А от на скільки більше чи менше можна визначити з допомогою паличок меншого розміру. Кожному числу відповідає свій колір. Кюізенер надав їм кольори не випадково, а пов’язав з певним співвідношенням їх за величиною. Палички 2,4,8 (рожева, червона та бордова) утворюють «червону сім’ю»; 3, 6, 9 (блакитна, фіолетова та синя) – «синю сім’ю», а 5 та 10 (жовта та оранжева) складають «жовту сім’ю». Таким чином, числа з «червоної сім’ї» кратні двом, з «синьої» - трьом, «жовтої» - п’яти. Паличка білого кольору (один) – ціле значення і входить до кожного числа, а от сімка чорного кольору «живе» окремо від інших.

Палички Кюїзенера, як дидактичний засіб, в повній мірі відповідають специфіці й особливостям елементарних математичних уявлень, що формуються у дошкільнят, а також їх віковим можливостям, рівню розвитку дитячого мислення (в основному наочно-дієвого і наочно-образного). У мисленні дитини відбивається перш за все те, що спочатку відбувається в практичних діях з конкретними предметами. Робота з паличками дозволяє перевести практичні, зовнішні дії у внутрішній план, створити повне, чітке і узагальнене уявлення про поняття [4, c. 9].

Виникнення уявлень, як результат практичних дій дітей з предметами, виконання різноманітних практичних операцій, які є основою для розумових дій, вироблення навичок рахунку, вимірювання, обчислень, створюють передумови для загального розумового і математичного розвитку дітей.

За допомогою кольорових паличок діти легко засвоюють кількісну і порядкову лічбу, усвідомлюють співвідношення, вчаться ділити ціле на частини і вимірювати об'єкти, легко запам’ятовують склад числа з одиниць і двох менших чисел (в моїй практиці це і склад числа з трьох і більше чисел), опановують арифметичні дії додавання, віднімання.

Палички Кюізенера можна пропонувати дітям з двох років для виконання найбільш простих вправ. Вони можуть використовуватися у другій молодшій, середній, старшій групах дитячого саду. Вправлятися з паличками діти можуть індивідуально або по кілька осіб, невеликими підгрупами. Можлива і фронтальна робота з усіма дітьми. Вихователь пропонує дітям вправи в ігровій формі.

Підбір вправ здійснюється з урахуванням можливостей дітей, рівня їх розвитку, інтересу до вирішення інтелектуальних і практичних завдань. При цьому потрібно дотримуватись принципу «від простого до складного».

В іграх з паличками, які можуть носити характер змагання, дитині слід надавати можливість прояву самостійності у пошуку рішення або відповіді на поставлене питання, вчити висувати припущення та їх перевіряти, здійснювати практичні та уявні проби. Допомогу дитині краще надавати в непрямій формі, пропонуючи подумати ще раз, але по-іншому, спробувати виконати завдання, схвалюючи правильні дії і судження дітей. Ігрові елементи у вправах вводяться в формі ігрової мотивації (побудувати драбинку для півника, полагодити паркан і так далі) і у вигляді змагання (хто швидше складе, зробить, покладе, скаже) [4, c. 14].

Палички Кюізенера рекомендовані для занять з дітьми починаючи з одного року, але все залежить від індивідуальних здібностей та особливостей малюка. На мою думку, роботу доцільніше розпочинати з двох-трьох років.

На першому етапі палички Кюізенера замінять конструктор та мозаїку. Для початку буде достатньо простого ознайомлення: нехай дитина візьме їх в руки та уважно розгляне. Таке просте завдання саме по собі дуже корисне: воно розвиває дрібну моторику та зорове сприймання. Трохи пізніше дії можна доповнювати коментарями на зразок: «Це паличка синя, вона довга, а це – біла, вона коротка». Для дитини буде зрозуміліше, якщо ви спробуєте донести ці поняття через казку. Наприклад, збудувати парканчики для трьох поросят: у Ніф-Ніфа буде маленький білий парканчик, у Нуф-Нуфа - трішки вищий, рожевий, а у Наф-Нафа – високий, червоний. Так, включаючи всі аналізатори, дитина швидко опановує кольори.

Чотирирічна дитина вже може розкладати палички по «сім’ям». А познайомити з ними краще розповівши дивну історію: «Жили-були різнокольорові палички. Їх було багато, а жили вони у невеличкій коробочці. Тісно паличкам в коробці, а грати – так взагалі незручно. І от одного разу маленькі біленькі палички (одинички) запропонували побудувати свої різнокольорові будиночки і жити в них сім’ями. І тут же вони звели свій білий будинок. Всім іншим ця ідея сподобалася. Чорні палички (сімки) теж побудували собі домівку поруч з білими «А ми живемо в чорному будинку!» - радісно сповістили вони. Рожеві двієчки запросили дуже схожих на них сестричок – червоних п’ятірок та бордових вісімок – будувати спільний червоний будинок. Поруч з ними блакитні трійки, фіолетові шістки та сині дев’ятки також спільно побудували свій синій будинок. А жовті п’ятірки та оранжеві десятки також опинилися в одному будинку. Вийшла дуже гарна кольорова вулиця, де всі будиночки яскраві, зручні та затишні. Всі палички раділи, ходили сім’ями один до одного в гості та разом вигадували різноманітні цікаві ігри. А одного разу в гостях у паличок червоного будиночка фіолетові шістки та оранжеві десятки помітили, що вони схожі з господарями будинку, та з’ясували, що всі вони доводяться одна одній сестричками. І стали вони жити ще краще, а дружити ще сильніше!

Отже, на першому етапі знайомства з паличками діти самостійно зможуть зробити відкриття стосовно властивостей паличок: їх багато, вони різного кольору та розміру, палички одного кольору однакові по довжині, їх можна

розкласти по «сім’ям». Ігри та вправи на цьому етапі спрямовані на групування паличок за різними ознаками, створення з них різних будівель. Крім виразів «така сама», «не така, як», використовують слова «однакові», «різні». В ході ігор дорослий повинен допомогти дитині виділити ознаки, за якими порівнюються палички: колір та довжину. Для цього пропонуйте дитині наступне:

- знайди та покажи паличку такого ж кольору (довжини);

- знайди всі жовті (червоні, сині, інші) палички;

- знайди всі палички такої самої довжини;

- візьми по одній паличці різного кольору;

- знайди і покажи саму коротку (довгу) паличку, назви її колір;

- візьми дві палички і знайди серед них довгу (коротку);

- розклади палички за кольором;

- візьми дві палички одного кольору, які вони по довжині?;

- побудуй килимок, щоб смужки були одного кольору;

- побудуй килимок так, щоб всі смужки в ньому були різного кольору.

Під час виконання дитиною цих завдань нескладно з’ясувати, як вона засвоїла кольори. Далі завдання ускладнюються та урізноманітнюються. Малюки вчаться будувати пірамідки та драбинки різних розмірів, складати килимки:

- візьми червону та синю палички, яка з них довша?;

- склади драбинку з оранжевої, бордової та фіолетової паличок, знайди місце для синьої та чорної;

- склади драбинку з усіх кольорів;

- склади драбинку з синіх та блакитних смужок;

- зроби килимок для песика з жовтих смужок, а для котика - з червоних.

Засвоїти поняття довжини, висоти допоможуть наступні вправи:

- побудуй високий та низький паркан;

- я заховала паличку довшу за жовту, знайди її;

- назви палички, які коротші за синю, але довші за чорну;

- побудуй міст через річку та струмок, який міст довший?

Так вони закріплюють, що елементи одного кольору мають однакову довжину, знайомляться з поняттями «високий - низький», «широкий – вузький», «довгий – короткий».

Наступний етап спрямований на формування у дітей кількісних відношень. Малюки опановують вміння співвідносити колір та число, і навпаки, число і колір, вчаться «відчувати» числа, тобто навчання відбувається не через абстрактні поняття, які ще складні і незрозумілі для дитини, а через практичні дії. Для цього в кожній грі, вправі закріплюється назва кольору та числове значення:

- знайди і покажи одну (дві, три) паличку, якого вона (вони) кольору?;

- візьми саму коротку паличку, якого вона кольору? Біла паличка (смужка) це одиниця, число «один»;

- покажи паличку 3, якого вона кольору?;

- знайди рожеву паличку, яке число вона позначає? (спочатку числа називаємо по порядку, далі завдання ускладнюється – числа йдуть у роздріб);

- знайди до палички відповідну цифру;

- побудуй два квадрата: один з блакитних паличок, а другий з червоних. Який квадрат більший? (чим довша паличка, тим більший квадрат).

Порядкова лічба засвоюється дітьми 4-5 років одночасно з кількісною. Дітям пропонується викласти числові сходинки, розмір яких залежить від рівня підготовки дітей: «Знайди паличку «один». Якого вона кольору? Поклади її перед собою. А тепер візьми паличку «два». Якого вона кольору? Поклади її під білою паличкою, щоб вийшла сходинка. Знайди «три». Якого кольору «3»? Поклади блакитну паличку під рожеву. Порахуй, скільки в тебе сходинок. Постав пальчик на білу паличку і разом порахуємо, кожного разу переставляючи його. Скільки сходинок? Яка по порядку біла (блакитна, рожева) паличка? Давай порахуємо: перша, друга, третя (пальчик крокує по сходах, а дитина називає). А тепер порахуємо у зворотному напрямку: третя, друга, перша.»

Поступово числові сходи збільшуються. Відповідно в ході ігрових вправ діти засвоюють порядкову і кількісну лічбу. Тепер можна переходити до суміжних чисел: «Між якими двома сходинками знаходиться третя сходинка? Яке число більше: три чи чотири? На скільки? (пропонується взяти білу паличку і перевірити відповідь)». Так діти починають розуміти, що кожне наступне число більше на одиницю (і навпаки). Перевірку цього твердження можна провести паличкою «1», переставляючи її по числових сходах. При цьому корисно буде примовляти: «До одного додати один буде два. До двох додати один буде три».

Такі вправи будуть початком наступного етапу в роботі з паличками – вивчення складу числа. Дорослий пропонує: «Знайди паличку «4» і поклади її на стіл. Скільки одиниць в числі три? (викладаємо одиниці). Давай перші три білі замінимо однією паличкою. Якого вона кольору? Що ми отримали? (до трьох додати один - буде чотири). А якщо покласти спочатку білу, то яку паличку потрібно взяти, щоб вийшло число 4 (один додати три – буде чотири)? А якщо ми замінимо перші дві палички однією? Скільки одиниць залишилось? Давайте ми їх теж замінимо однією паличкою. Що ми отримали? (два додати два – буде чотири). Як ми склали число чотири?». Аналогічно вивчається склад наступного числа.

Засвоєння складу числа відбувається паралельно з вивченням дій додавання та віднімання. Засвоївши їх на паличках Кюізенера, діти починають рахувати без їх допомоги.

Завдання на розуміння сутності арифметичних дій:

- покладіть блакитну та рожеву палички поруч, знайдіть паличку рівну сумі цих двох паличок;

- покладіть жовту паличку, викладіть число п’ять двома паличками, одна з яких блакитна (діти викладають блакитну та рожеву). Якщо забрати рожеву, тобто число п’ять ми зменшуємо на два, то скільки залишається? (три);

- яке число менше трьох на один.

Палички Кюізенера використовуються і при засвоєнні дітьми ділення цілого на частини: «Візьміть червону паличку, яке число вона позначає? (чотири). А тепер викладіть число 4 з допомогою рожевих паличок. Скільки всього рожевих паличок? Так, число 4 можна поділити на дві рівні частини. А тепер викладіть число чотири з допомогою білих паличок. Скільки всього білих паличок? Отже число 4 можна поділити на чотири рівні частини, а біла паличка – це одна четверта частина числа 4». Вправа повторюється на всіх числах, поступово ускладнюються завдання.

Для закріплення дії ділення можна запропонувати дітям гру: «Візьми паличку 8. Спробуй розділити вісім порівну між двома дітками. З яких однакових паличок можна викласти 8? (червоних). А тепер до нас приєднались ще двоє малюків. Спробуємо поділити 8 на 4. Які палички ми візьмемо? (Рожеві)» На цьому етапі дуже влучно було б повторити поділ на «сім’ї», відслідкувати закономірності.

(...)

Повний текст статті: /tarasenko_i-1.doc

Бабіч Н. Управління дошкільним навчальним закладом у контексті інноваційного підходу

Наталья — Tue, 04 Feb 2014 19:48:50 GMT

Управління дошкільним навчальним закладом у контексті інноваційного підходу

Бабіч Наталя Олександрівна,

методист центру методичної та соціально-психологічної служби управління освіти Кіровоградської міської ради

Створення належних організаційно-структурних, соціально-психологічних, науково-методичних умов для оновлення змісту, форм, методів та засобів освітньо-виховного процесу в дошкільних навчальних закладах, шляхом узгодженого, системного управління порядком здійснення інноваційної діяльності.

Ключові слова: інноваційна діяльність, інтерактивні форми роботи, проектна діяльність.

На сучасному рівні розвитку цивілізації особливу роль відіграє інноваційний потенціал суспільства, що потребує людей, здатних системно й конструктивно мислити, швидко знаходити потрібну інформацію, приймати адекватні рішення, створювати принципово нові ідеї в різних галузях знання. А це у свою чергу формує соціальне замовлення на нові підходи в системі освіти, нове педагогічне мислення, нове ставлення педагога до своєї діяльності, результатом якої має бути виховання «інноваційної людини». Для цього в освітній сфері має панувати дух творчості, постійного пошуку, які є живильним середовищем для нових ідей, шукань, досягнень.

Сприйнятливість до нового, інноваційне мислення формуються в людини у ранньому віці. Значною мірою вони залежать від творчої атмосфери у сім’ї, зорієнтованої на інноваційність діяльності дитячого садка, школи і педагогів, які безпосередньо працюють з дитиною. За сприятливих умов цей потенціал суттєво впливає на її подальше життя [2, с. 21].

Педагоги дошкільних установ завжди вирізнялися сприйнятливістю до всього нового. Розвиток загальноосвітньої практики сприяє прояву творчого, інноваційного потенціалу всіх працівників системи дошкільної освіти. Не є винятком і дошкільні навчальні заклади міста Кіровограда. Педагогічні колективи ефективно використовують в практичній діяльності індивідуальні, парні, групові форми роботи, елементи інноваційних педагогічних технологій в організації освітньо-виховного процесу з дошкільниками. Інтерактивні техніки з успіхом використовувались в загальноосвітніх закладах міста.

В ситуації запровадження інновації особливо важлива професійна компетентність, в основі якої лежить особистісний та професійний розвиток педагогів і управлінців. Процес оновлення освіти організується людьми. Отже, його проектування, запуск та підтримка будуть тим ефективніше, чим більше організатори інноваційної діяльності спираються на досягнення науки і потреби суспільства. А потреба особистісно зорієнтованого підходу назріла давно [2, с. 25]. Тим більше, щоб реалізувати Базовий компонент дошкільної освіти, потрібні нові підходи до організації педагогів, дітей. Тим більше, що ми бачимо, що в даний час в сферу інноваційної діяльності включені вже не окремі дошкільні установи та педагоги-новатори, а практично кожна дошкільна установа. Інноваційні перетворення набувають системного характеру. Створено нові типи, види і профілі дошкільних установ, нові освітні програми, що дозволяють забезпечити варіативність освітньо-виховного процесу, орієнтованого на індивідуальність дитини та запити його сім'ї.

Потреба в інноваціях виникає тоді, коли з'являється необхідність вирішити якусь проблему, коли створюється протиріччя між бажанням і реальним результатом. Про дошкільні установи, що займаються нововведеннями, зазвичай говорять, що вони працюють в режимі розвитку. Філософський енциклопедичний словник визначає розвиток як зміни спрямовані, закономірні й необхідні. Отже, зміни в дошкільному закладі відбуваються не хаотично, а прогнозуються керівником на основі закономірностей і спрямовані на досягнення конкретних цілей. А цілі прості і зрозумілі: забезпечити потребу в розвитку дитини, потребу бути в безпеці, обравши спосіб діяльності заради досягнення загальних цілей [8, с. 19].

Про управління дошкільним навчальним закладом зупинимось детальніше, тому що розуміємо, що найважливіша роль в запровадженні інновацій належить керівнику. Кожен педагогічний колектив має право на інноваційну діяльність. Але в цьому випадку він повинен взяти на себе певні зобов'язання з підготовки та організації нововведення, оскільки об'єктом будь-якої педагогічної ініціативи стають діти. Зазначені проблеми не можуть бути вирішені водночас. Необхідна підготовка педагогів, керівників, здатних грамотно здійснювати інноваційну діяльність, керувати інноваційними процесами в дошкільній освіті. Наприклад, колектив хоче змінити організацію роботи з дітьми, використовуючи нову технологію, орієнтовану на індивідуальні особливості дитини. Для цього керівник набуває літературу з даної проблеми; організує її вивчення з педагогами або робить заявку в методичний кабінет для навчання своїх педагогів. Завідувач повинен визначити перспективу розвитку своєї установи з урахуванням соціального замовлення суспільства і чітко сформулювати мету інноваційної діяльності. Мета повинна бути зрозуміла і прийнята всіма учасниками педагогічного процесу. Тому важливо визначити конкретні завдання для кожного напрямку: «Що ми хочемо змінити в змісті педагогічного процесу?», «Яку мету ми ставили при організації методичної роботи в дошкільному навчальному закладі?», «Як змінимо предметно-розвиваюче середовище?». Керівник вибудовує «дерево цілей». Познайомивши з ним колектив проводить анкетування «Як ви ставитеся до пропонованого нововведення?» З наступними варіантами відповідей:

1) вважаю марним;

2) є сумніви в необхідності використання;

3) є сумніви в можливості застосування;

4) є інтерес;

5) є впевненість в його ефективності та необхідності використання в практиці;

6) важко відповісти;

7) свою відповідь.

Нововведення може вважатися успішним, якщо воно дозволило вирішити ті чи інші конкретні завдання дошкільного навчального закладу. Наприклад, вихователі зазначають, що сором'язливі діти почуваються набагато впевненіше, якщо періодично створюються «ситуації успіху», якщо діти опановують техніку «бережечок-річечка» (робота в парах змінного складу), якщо діти виступають в ролі вчителя «Ажурна пилка», «Ротаційні трійки».

Керівник повинен враховувати індивідуальні якості учасників інноваційного процесу, їх професійний рівень, організаторські навички, вміння, психологічну готовність до нових видів діяльності, до додаткового педагогічного навантаження. Знання керівником свого колективу, його сильних і слабких сторін завжди оцінюється високо. І хоча, керуючись нормативними документами, завідувач визначає функціональні обов'язки кожного педагога, в житті він спирається на особистісні, ділові, ведучі (лідерські) або виконавські якості людини. Ось декілька позицій, по яких оцінювався педагог:

1. Ступінь відповідального ставлення до справи.

2. Мотив педагогічної діяльності: покликання - намагання - випадковість.

3. Пріоритети в організації роботи: пошук нового - набір відомих прийомів.

4. Ставлення дітей: любов - повага - боязнь.

5. Ставлення батьків: повага - неприйняття - «ніяке».

6. Ставлення колективу: прагнення до лідера - рівне - відчужене.

7. Кругозір.

8. Вихованість: тактовність - низька культура - конфліктність.

9. Позиція на педрадах, нарадах: активний - бере участь - відмовчується.

10. Ступінь професійної відкритості: охоче ділиться досвідом (часто проводить відкриті заняття) - після умовлянь - іноді.

11. Моральні правила: принциповість - невтручання - гра в «правду».

12. Почуття гумору.

13. Комунікабельність: відкритість - стриманість - «все в собі».

Дана система оцінки є відкритою, тобто вона може бути доповнена або скорочена. Перші три позиції мають принципове значення для організації інноваційної діяльності в колективі. У свою чергу, пред'являються вимоги до керівника дошкільного закладу, який планує інноваційну діяльність. Він повинен:

- вміти відрізняти реально здійснимі цілі від помилкових, недосяжних;

- бути готовим запропонувати своїм підлеглим ясну, засновану на цікавих ідеях програму або план дій;

- твердо знати, чого хоче досягти програма, чітко сформулювати, до яких результатів призведе її реалізація;

- уміти донести свої ідеї до колег таким чином, щоб вони не тільки зрозуміли, а й прийняли їх, захотіли здійснити;

- мати в колективі групу однодумців;

- мислити категоріями успіху.

Але найважливіше полягає в умінні керівника виділити проблеми, актуальні для його установи, побачити різницю між бажаним і дійсним. Для цього потрібно чітко сформулювати відповіді на наступні питання:

- Що ми маємо, яких результатів досягли;

- Що нас не задовольняє в роботі;

- Що ми хочемо змінити відповідно до нових вимог і які результати хочемо отримати. В організації інноваційної діяльності важливі послідовність дій і поступовість у вирішенні завдань [8, с. 64-70]. На запропонований перелік інтерактивних технік («карусель», «ротаційні трійки», «мозковий штурм», «акваріум», «ажурна пилка», психолого-педагогічне проектування діяльності дітей, вихователі подивились спочатку з острахом. Ці техніки стали улюбленими. Вихователі чітко усвідомили, що «Карусель» - це одна із найефективніших технік під час контрольних занять).

Ключовим завданням керівника є об'єднання інновації з інтересами колективу. В ході первинних обговорень «чи потрібна нам інновація» важливо забезпечити можливість для жорстких дискусій, коли чесно і відкрито можна висловити думку, при цьому перевага віддається відгукам, в яких звучать конкретні пропозиції та не допускаються оцінні судження. Підготувати колектив до інноваційної діяльності - це значить сформувати високу комунікативну компетентність. Вивчення та аналіз допомагають керівнику правильно організувати інноваційну діяльність з урахуванням оцінки рівня готовності членів колективу до сприйняття нововведень. Позитивне ставлення можливе при:

- незадоволенні результатами освітнього процесу;

- потреби у творчості , усвідомленні змін, що відбуваються в суспільстві;

- позитивній оцінці творчих можливостей колег;

- збігу власних поглядів з цілями нововведень, наявності власних ідей, які можна застосувати в інноваційному процесі;

- високому рівні інформованості про досягнення педагогічної науки;

- демократичному стилі відносин в колективі;

- практичному досвіді інноваційної діяльності.

Байдуже ставлення до нововведень визначається:

- відсутністю значимих мотивів нововведень;

- відсутністю інтересу до інновацій;

- негативною оцінкою творчих можливостей колег;

- напруженими відносинами в колективі.

Негативне ставлення до нововведень пояснюється:

- незгодою поглядів педагога із суттю планованих перетворень;

- відсутністю інших мотивів інноваційної діяльності, крім міркувань престижу, матеріальної зацікавленості;

- авторитарним стилем керівництва педагогічним колективом. Головне - це навчання вихователів через різні форми:

- проведення семінарів для педагогічних працівників, спрямування їх на курси підвищення кваліфікації;

- організація «круглих столів» із запрошенням фахівців, управлінців;

- організація роботи методичних об'єднань або творчих груп;

- практикуми;

- самостійна робота окремих педагогів з вивчення літератури за темою.

Головні умови ефективності інноваційної діяльності:

- системність у методичній роботі з педагогами щодо розвитку їхніх професійних навичок і вміння у педагогічній діяльності;

- наявність у педагога особистого плану розвитку, який мобілізує його потенційні здібності;

- постійний аналіз успіхів і досягнень у роботі педагогів, створення ситуації успіху педагога, що веде до розвитку ділових якостей, появі позитивного мотиву до вдосконалення себе, своєї справи;

- створення творчої атмосфери і об'єднання зусиль всього педагогічного колективу з побудови освітнього простору, де кожен відчуває свою значимість;

- встановлення добрих, відкритих стосунків, при яких знімаються напруженість і страх бути не зрозумілими; вітається обговорення, а не заперечення альтернативних поглядів на ту чи іншу проблему; конструктивна опрацювання конфліктів;

- проведення відкритих дискусій з проблеми інноваційної діяльності, де кожен висловлює власну точку зору, але рішення приймається колегіально.

Організація педагогічним колективом дослідницької діяльності передбачає обов'язкову рефлексію того, що зроблено, тобто періодичну оцінку, перевірку ефективності отриманих результатів. Зазвичай це відбувається у формі звітів, тестування [7, с. 87].

Наприклад, форма колективного обговорення: можна на дошці написати фрази і запропонувати всім по черзі продовжити одну з них. При цьому керівник під кожною з фраз коротко записує висловлювання педагогів. Практика показує, що при такому обговоренні виключається марнослів'я, а наочність допомагає в кінці підвести підсумок, зробити висновки, яка з фраз користувалася популярністю. Фраза «У мене виникло питання ...» припускає, що на всі записані питання в кінці такого колегіального обговорення хтось повинен обов'язково дати відповідь.

Можна проілюструвати на прикладі ділової гри «Алгоритм впровадження інновацій у навчально-виховний процес дошкільного закладу», що має на меті формування алгоритму впровадження нововведення в навчально-виховний процес дошкільного закладу, а також набуття практики колективної діяльності у виробленні рішень.

1. Для визначення проблемних завдань педагоги поділяються на 3-4 групи. Експерти оцінюють їхню роботу за критеріями результативності (правильність, час); оригінальності; співучасті та взаємодії (психологічний настрій, загальна обстановка в групі). Ведучий презентує хід гри за етапами.

2. Інтелектуальна і творча розминка (виконання творчих завдань: жеребкування команд за вибором кольорів, створення емблеми і формулювання педагогічного кредо команди відповідно до вибору кольору команди). Далі складають тезаурус (сукупність понять) проблеми, що розглядається (кожній команді пропонується визначити 10 ключових понять з відповідної проблеми). Ведучий аналізує й узагальнює отримані відповіді. Віднаходять 3 ключових слова, які відображають специфіку проблеми. Складність, яка виникає на цьому етапі гри, полягає у вмінні узагальнити проблему через ключові поняття.

3. Аукціон педагогічних проектів. Педагогам дають завдання: «Якими проблемами, на ваш погляд, характеризується сучасна ситуація дошкільної освіти? Сформулюйте 6 актуальних проблем. Запропонуйте свій педагогічний проект вирішення конкретної проблеми».

Педагоги працюють у групах, записуючи відповіді на дошці. Поряд із загальними актуальними проблемами вони виокремлюють конкретні питання, пов’язані, наприклад, з методикою організації навчального процесу: нові форми занять, способи колективної, групової та індивідуальної діяльності дітей, створення авторських програм, розвивального середовища тощо.

Усе позитивне, створене в процесі групової діяльності, на кожному етапі фіксується. Коли пропонується відразу кілька конструктивних проектів, що заслуговують на увагу, відбувається «аукціон рішень» («аукціон проектів»). Суть його полягає у поглибленому аналізі запропонованих проектів на загальному пленумі, в результаті чого кожний проект піддають аналітичній експертизі. Здійснюється це через механізм «продажу» розроблених проектів, де «грошима» є наслідки їх впровадження.

Завдяки цьому формується цілісне уявлення про процеси і явища, які можуть виникнути в результаті впровадження інновації. Проекти, які набрали найбільше негативних наслідків, вилучають із переліку.

«Аукціон проектів» забезпечує глибокий і детальний аналіз наслідків від початку впровадження інновації залежно від різних протиріч і конфліктів. Побудова цілісної концептуальної моделі розгортання подій та визначення ролі й позицій групи, включеної в інноваційний процес, дає змогу опрацювати різні варіанти наслідків. Тому рішення приймають не методом проб і помилок, а відповідно до всебічної аналітичної експертизи.

Далі гравці розробляють алгоритм впровадження інновацій у навчально-виховний процес дошкільного закладу. Завдання учасників – визначити еталонну послідовність виконання педагогічних дій під час впровадження інновації. Мета досягається через організацію індивідуальної і групової роботи.

4. Рефлексія учасників («Які процеси відбувались у групі?», «Які ідеї забезпечували групову роботу?», «Як організаційно була упорядкована група?»). Експерти на основі особистих спостережень і розрахунків виголошують результати.

Найсуттєвішим моментом ділової гри має бути збереження її своєрідності як ігрової діяльності у межах навчальної, що створює можливості для максимального виявлення самостійності, ініціативи, активності і творчості.

Ділові ігри сприяють закріпленню теоретичних знань, формують управлінські вміння, розвивають творчий підхід до моделювання освітніх систем, підвищують ефективність інтелектуальної праці.

Ігрове моделювання розкриває простір для пошуку самостійного розв´язання професійного завдання, корекції цього процесу. Головними способами ігрового моделювання педагогічної діяльності є мікровикладання, реалізація педагогічних ситуацій, соціально-психологічний тренінг, психодрама, дидактичні спектаклі тощо. Ігрове моделювання охоплює й такі форми творчого пошуку, як мозковий штурм, дискусії, метод синектики (об´єднання різнорідних елементів).

За ігрового моделювання відбувається перехід навчальної діяльності у навчально-творчу, оскільки створені умови сприяють використанню потенційних можливостей студентів, їх творчих здібностей. Ігрове моделювання дає змогу уникнути педагогічних стереотипів, шаблонів, що особливо важливо у розвитку готовності до нововведень як складової інноваційної поведінки педагогів [10, с. 75-86].

Добре організована інноваційна діяльність завжди має характер наукового пошуку, прогностичне спрямування.

На завершення можна сказати, що інновація – це не щось недосяжне, а досить реальна справа, яка природно супроводжує педагогічну діяльність кожної творчої людини. Творити доступно всім, але вимагати від кожного педагога винахідницьких ідей не слід. А от мобілізувати всі наявні творчі ресурси до інноваційної діяльності необхідно, і це мають робити педагоги-практики. Бо головна надія у розв’язанні цього завдання покладається саме на них.

Будь-яка інноваційна діяльність може бути мистецтвом або технологією. Мистецтво засноване на інтуїції, технологія - на закономірностях науки. З мистецтва все починається, технологією - закінчується, щоб потім все почалося спочатку.

Переконані, що педагогічний процес в умовах інноваційного розвитку сприятиме активізації творчої ініціативи педагогів, трансформуванню наукових ідей, сучасних інноваційних технологій у педагогічну практику, допоможе вирішити проблему стимулювання самоосвіти вихователів і поставити заклад на достатній рівень конкурентоспроможності на ринку освітніх послуг.

Список використаної літератури

1. Базовий компонент дошкільної освіти України: наук. кер. А.М. Богуш, дійсний член НАПН України, проф., д-р пед. наук.; авт. кол.: Богуш А.М., Бєлєнська Г.В., Богініч О.Л. та ін.. – К., 2012. – 26 с.
2. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. / І.Д. Бех. - К. : Либідь, 2003. – Кн. 1: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади: наук, видання. К. : Либідь, 2003. – С. 21-25.
3. Біла К. Самоосвіта педагогів дошкільного закладу / Ксенія Біла // Вихователь-методист дошкільного закладу. - 2010. - № 2. - С. 17-19.
4. Дитина : Програма виховання і навчання дітей від двох до семи років / наук. кер. проекту О.В. Огнев’юк, К.І. Волинець; наук. кер. програмою: О.В.Проскура, Л.П.Кочина, В.У.Кузьменко [та ін.] / Мін. осв. і наук., мол. та спорту України [та ін.]. – 3-є вид., доопр. та доп. – К. : Київськ. ун-т ім. Б.Грінченка, 2012. – 492 с.
5. Дичківська І. Соціально-педагогічна компетентність: інноваційні підходи / І.Дичківська // «Дошкільне виховання», 2010. – № 1. – С. 7-11.
6. Долинна О. Методична робота в системі дошкільної освіти / О.Долинна,              А. Бурова // «Дошкільне виховання», 2008, № 8. – С. 6-10.
7. Крутій К.П. Масові форми методичної роботи з педагогами в сучасному дошкільному навчальному закладі / За заг. ред. К. П. Крутій. – Запоріжжя: ЛІПС, 2004. – С. 87.
8. Крутій К.Л.  Інноваційна  діяльність  у  дошкільному навчальному закладі:  методичний аспект / К.Л. Крутій, Н.В. Маковецька. – Запоріжжя: ЛІПС, 2004. – С. 19, 64-70.
9. Крушельницька О.В. Методологія і організація наукових   досліджень: навч.
посіб. / О.В.Крушельницька. – К.: Кондор, 2003. – 192 с.
10. Масові форми методичної роботи з педагогами в сучасному дошкільному навчальному закладі / за заг. ред. К.Л. Крутій. – Запоріжжя: ЛІПС, 2004. – С. 75-86.

Гончарова С. Інноваційні технології в музичному вихованні дошкільників

Наталья — Mon, 03 Feb 2014 22:45:12 GMT

Інноваційні технології в музичному вихованні дошкільників

Гончарова Світлана Олександрівна,

музичний керівник дошкільного навчального закладу

(ясла-садок) № 43 «Горобинка» комбінованого типу

В статті розглядаються питання методики музичного виховання дітей дошкільного віку в контексті інноваційного підходу.

Ключові слова: творчість, інноваційний підхід, музичне виховання.

Музика має велику силу емоційного впливу, виховує почуття людини, формує смаки. Тому музичне виховання потрібно починати в дошкільному віці, так як долучаючись до культурної музичної спадщини, дитина пізнає еталони краси, привласнює цінний культурний досвід поколінь. Музика пов’язана з розвитком емоційної чутливості, з вихованням таких якостей особистості, як: доброта, вміння співчувати іншій людині.

Сьогодні завдання дошкільної освіти зосереджуються навколо ДИТИНИ, розкриття її індивідуальності і неповторності, уміння знайти себе в суспільстві і навколишньої дійсності. Зміни, що відбуваються в дитині, проявляються в усіх компонентах її музичної культури: в її музичному досвіді, в музичній грамотності, в музичній творчості. Формування кожного з компонентів музичної культури дитини є предметом педагогічної діяльності музичного керівника.

Останнім часом з’явилося багато педагогічних технологій у вихованні дошкільників, але не всі вони цілком нові. Передові технології часто зберігають в собі багато елементів традиційного. Вміле поєднання і застосування традиційних та інноваційних технологій у музичному вихованні допоможуть досягти бажаного результату. Інноваційні технології включають в себе не тільки сучасні технології, але й стереотипні елементи освіти, які довели свою ефективність протягом педагогічної діяльності [1, с. 15]. Які ж інноваційні та традиційні технології застосовуються у музичному вихованні дошкільника? Це: 1) здоров’язберігаючі технології. 2) проектна діяльність; 3) розвиваючі технології (технологія В.В. Ємельянова «Фонопедичний метод розвитку голосу», мнемотехніка (технологія ефективного засвоєння інформації, ігрові технології)); 4) корекційні технології (логоритміка, музична терапія, кольоротерапія); 5) інформаційні технології (використання інформаційно-комп’ютерної технології (ІКТ) на заняттях у дитячих дошкільних закладах має ряд переваг перед традиційними формами організації занять); 6) ізнавально-дослідницька діяльність (технологія ТРВЗ (теорія рішення винахідницьких завдань), концепція Карла Орфа «Шульверк. Музика для дітей», технології Т. Тютюнникової «Елементарне музикування з дошкільниками»); 7) особистісно-орієнтовані технології (комунікативні танці та ігри, технології музично-ритмічного виховання (програма з ритмічної пластики «Ритмічна мозаїка» А. Буреніної, націлена на гармонійний розвиток особистості, єдності духовного та фізичного) [1, с. 28].

Здоров’язберігаючі технології, які використовуються в музичному вихованні:

Валеологічні пісеньки-співаночки. Велику увагу на музичних заняттях приділяється вихованню та розвитку дитячих голосів. Голос-це своєрідний індикатор здоров’я людини. Хто має сильний голос, зазвичай, має міцне здоров’я. Коли дитина своїм голосом, яким розмовляє, співає вільно і легко, то голос сам природньо розвивається і зміцнюється. Особливу роль відіграє правильний підбір голосових вправ, у тому числі валеологічних пісеньок з яких починаються всі музичні заняття. Вони готують голосові зв’язки до співу, розвивають звуковисотний і ритмічний слух. Нескладні тексти і мелодія, що складається зі звуків мажорної гами, тризвуки - піднімають настрій, покращують емоційний клімат заняття, готують голос до співу. Можуть супроводжуватися самомасажем біологічно активних зон обличчя та шиї, ритмічними рухами, та виконуваними жестами.

Як розминку перед співом, використовують пальчикові, артикуляційні та дихальні гімнастики. Пальчикові і жестові ігри цікаві, та не вимагають багато часу (1,5 – 2 хв.), легко запам’ятовуються, виконуються за показом дорослого. Вони дозволяють відпочити дітям протягом малорухомих видів діяльності – слухання музики, і в той же час не дають дітям відвернути свою увагу від основного виду діяльності.

Дихальна гімнастика – сприяє розвитку дихальної системи, та співочих здібностей дітей. Дихальна гімнастика А. Стрельникової має комплексний лікувальний вплив на організм людини. Основний комплекс дихальної гімнастики включає в себе вправи: «Долоньки», «Погончики», «Насос», «Великий маятник», «Малий маятник», «Кішечка», «Обійми плечі», «Вушка», «Повороти голови», «Перекати», «Кроки». На музичних заняттях використовуються вправи дихальної гімнастики: вправи на розвиток діафрагмально-черевного дихання; врави на тренування узгодженої роботи дихальної, голосової та артикуляційної систем. Дихальна гімнастика позитивно впливає на обмінні процеси, які відіграють важливу роль у кровопостачанні; сприяє відновленню центральної нервової системи; відновлює порушене носове дихання. Також, в музичному вихованні використовують і дихально-звукову гімнастику Рудольфа Бройса.

Артикуляційна гімнастика – сприяє тренуванню м’язів мовного апарату, розвиває музичну пам’ять, що сприяє запам’ятовуванню тексту пісень, уваги, розвиває почуття ритму. При відборі вправ треба дотримуватися рекомендацій вчителя-логопеда. В результаті цієї роботи підвищуються показники рівня розвитку мовлення дітей, співочих навичок, поліпшується музична пам’ять, увага та міміка.

Оздоровчі та фонопедичні вправи – для розвитку інтонаційного і фонематичного слуху, а також для розширення діапазону мовного і співочого голосу систематично використовуються розвиваючі ігри з голосом - це наслідування звуків навколишнього світу. Ігри звуконаслідувального характеру допомагають зіставляти і відтворювати інтонації різної висоти і звуковисотної спрямованості, а також у дітей формується певна невимушеність звукоутворення, легкість і політність мовленнєвого голосу. Вони сприяють зміцненню тендітних голосових зв’язок дітей, та проводяться для підготовки їх до співу, профілактики захворювань верхніх дихальних шляхів, коригують вимову звуків.

Вокалотерапія або «Цілющі звуки». Система вокалотерапії, що включає у себе роботу м’язів і голосу - гарний шлях до доброго здоров’я без застосування ліків.

Звук «А-А-А» - стимулює роботу легенів, трахеї, гортані, оздоровлює руки і ноги.

Звук «І-І-І» - активізує діяльність щитовидної залози, корисний при захворюваннях ангіною, покращує зір і слух.

Звук «У-У-У» - підсилює функцію дихальних центрів мозку і центру мови, усуває слабкість, млявість, та захворювання органів слуху.

Звук «М-М-М» - з закритим ротом знімає психічну втому, покращує пам’ять і кмітливість.

На музичному занятті використовувати такі проспівування можна як сигнал перед зміною виду діяльності, це сприяє для зосередження уваги.

Вокальна міміка – вираження емоцій в інтонації, тембрі, ритмі, вібрато голоси.

Ігровий масаж та масажні вправи Іосіро Цуцумі також використовуються на музичних заняттях у дитячому садку. Вони підвищують захисні властивості верхніх дихальних шляхів і всього організму, нормалізують вегето-судинний тонус, діяльність вестибулярного апарату та ендокринних залоз. Частота захворювань верхніх дихальних шляхів знижується. Масажуючи певні частини тіла, використовують погладжування, розминання, розтирання та легкі постукування. Вправи проходять ефективніше, якщо дитина розмовляє зі своїм тілом, робить йому компліменти: «Мої улюблені ручки», «Який чудовий носик!». Самомасаж за системою А. Уманської – одна з найефективніших методик зміцнення здоров’я, яка підходить як для немовлят, так і для дорослих! Ця методика базується на впливі на дев’ять біоточок організму.

Ми капусту січемо, рубаємо (стукають по спині ребром долоні).

А морквинку тремо, тремо ( гладять спину пальцями вгору-вниз).

Ми капусту солимо, солимо («бігають» пальчиками по спині).

Ми капусту тиснемо, тиснемо («тиснуть»).

Сік капустяний п’ємо, п’ємо (гладять спину).

Виконуючи самомасаж певної частини тіла, дитина впливає на весь організм в цілому.

Пальчикові ігри дозволяють в ігровій формі розминати, масажувати пальчики і долоньки, сприятливо впливаючи на всі внутрішні органи. На музичних заняттях пальчикові ігри проводяться під музику (поспівки і пісні супроводжуються показом яскравих ілюстрацій, іграшок, героїв пальчикового театру). Мелодія підбирається з урахуванням віку дітей. Акомпанувати можна на фортепіано, на металофоні, ксилофоні, або використовувати звучання шумових інструментів. Пальчикові ігри розвивають мову дитини, підвищують координаційні здібності пальців рук (підготовка до малювання, письма).

Мовленнєві ігри – одна з форм творчої роботи з дітьми для розвитку не тільки мови, але і для музичного виховання. Доведено, що музичний слух розвивається спільно з мовним. Засоби музичної виразності: ритм, темп, тембр, динаміка, артикуляція, форма – є характерними і для мови. Використання мовних ігор на музичних заняттях дозволяє дітям з самого раннього віку опановувати всім комплексом виражальних засобів музики, розвиває емоційну виразність мовлення дітей, та їх рухову активність. У мовних іграх текст співається, або ритмічно декламується хором, соло чи дуетом. До звучання додаються музичні інструменти, звучні жести, рух, сонорні і колористичні засоби. Крім того, формування мови у людини відбувається за участі жестів, які можуть супроводжувати, прикрашати і навіть замінювати слова. Пластика вносить у мовленнєве музикування пантомімічні та театральні можливості. Мовні ігри дозволяють дітям зміцнити голосовий апарат і оволодіти всіма виразними засобами музики. Ефективно впливають на розвиток емоційної виразності мовлення дітей, та їх рухова активність.

Ритмопластика – сприяє розвитку особистості дошкільника засобами танцювально-ігрової гімнастики. В ній взаємопов’язані фізичне та музичне виховання дошкільнят. Основна мета ритмопластики направлена на: зміцнення здоров’я, розвиток опорно-рухового апарату, профілактику плоскостопості, формування правильної постави, розвиток і функціональне вдосконалення органів дихання, кровообігу, серцево-судинної та нервової систем організму, формування навичок емоційного вираження рухів під музику, розкутість і творчість в рухах. Рух і танець допомагають швидко і легко встановлювати дружні зв’язки з іншими дітьми що дає психотерапевтичний ефект.

Релаксаційні вправи та ігри за методикою Д. Джекобсона. Застосовуються в цілях зняття фізичного та психічного напруження, створення позитивного емоційного настрою, оволодіння найпростішими уміннями корекції власного психосоматичного стану [4, 20-26].

Алгоритм використання здоров’язберігаючих технологій на музичному занятті

Вхід до зали, привітання	Активна музикотерапія з використанням музично-ритмічних вправ. Валеологічна співаночка-привітання
Сприйняття музики	Слухання музики з елементами музикотерапії, дихальної гімнастики, ритмопластики. Використання ІКТ, відео ряд
Співи, пісенна творчість	Цілющі звуки, дихальна гімнастика, артикуляційна гімнастика, пальчикові ігри
Музично-дидактичні ігри	Використання ІКТ, посібників, моделювання
Танці, танцювальна творчість	Музично-ритмічні рухи, мнемотаблиці рухів
Музичні ігри. Гра на ДМІ	Комунікативна гра. Творче музикування, ігри звуками
Заключна частина	Психогімнастика, елементи пасивної музикотерапії

Музичні заняття із використанням здоров’язберігаючих технологій ефективні при обліку індивідуальних і вікових особливостей кожної дитини, та її інтересів. І, звичайно ж, успіх занять неможливий без спільної діяльності музичного керівника та вихователів, які активно допомагають, організовують самостійне музикування дітей в групі.

2. Метод проектів, як педагогічна технологія – це сукупність дослідницьких, пошукових, навчально-пізнавальних прийомів, які дозволяють вирішити ту чи іншу проблему в результаті самостійних дій дитини з обов’язковою презентацією цих результатів. Проектний метод - це здійснення задуму від моменту його виникнення до його завершення, з проходженням певних етапів діяльності. Знання, які дитина отримує в ході роботи над проектом, стають його особистим надбанням і міцно закріплюються у системі знань про навколишній світ. Результати виконаних проектів повинні бути оформлені у вигляді відеофільму, альбому, доповіді тощо).

3. Розвиваючі технології. Мнемотехніка – мистецтво запам’ятовування, сукупність прийомів і способів, що полегшують запам’ятовування, та збільшують обсяг пам’яті шляхом утворення штучних асоціацій.

Алгоритм розучування тексту пісні за мнемотаблицею: 1) Педагог співає пісеньку під фортепіанний акомпанемент. Діти визначають характер музики, розповідають про що співається в пісеньці. Потім можна використовувати інструментальну версію пісні у поєднанні зі слайдами. 2) Педагог співає пісеньку акапельно, змінюючи слайди відповідно тексту. 3) Педагог працює зі слайдами в режимі «стоп-кадр», пояснюючи дітям значення кожної картинки. 4) Діти працюють по картинках, відновлюють текст пісні. 5) Педагог разом з дітьми співає пісню за картинками, акапельно. 6) Педагог і діти виконують пісню, супроводжуючи текст пісні образними рухами (без показу картинок). Варіанти виконання - акапельно, під фонограму.

Мнемотаблиці та графічні зображення використовують у музично-ритмічних рухах, як допоміжний засіб для різних перешикувань або розучування елементів танцю.

Танцювально-ігрова гімнастика «Са-Фі-Дансе», автори Ж.Є. Фірільова, О.Г. Сайкіна, мета якої – сприяння всебічному розвитку особистості дошкільника від 3 до 7 років засобами танцювально-ігрової гімнастики. Зміст програми взаємопов’язаний із програмами з фізичного та музичного виховання дошкільнят.

Основні завдання програми: зміцнювати здоров’я; розвивати психомоторні і творчі здібності, мислення, уяву та пізнавальну активність; розширювати кругозір; формувати навички емоційного вираження рухів під музику, розкутості і творчості в рухах; розвивати лідерство, ініціативу, почуття товариства і працьовитості. Основні розділи програми: танцювально-ритмічна гімнастика: ігроритміка; ігрогімнастика; ігротанці; нетрадиційні види вправ: ігропластика; пальчикова гімнастика; ігровий самомасаж; музично-наслідувальні ігри; ігри-подорожі; креативна гімнастика.

4. Корекційні технології. Логоритміка – це система рухів в поєднанні з музикою і словом. Заняття логопедичною ритмікою зміцнюють у дітей з мовними порушеннями кістково-м’язовий апарат, розвивають дихання, виховують правильну поставу. З допомогою занять логоритміки діти засвоюють необхідні знання в області метроритміки, музичної культури, та музичного сприйняття. Логопедична ритміка тісно пов’язана з методикою музичного виховання, оскільки музика впливає на підвищення якості виконання руху (виразність, ритмічність, чіткість, координацію, плавність, злитість), емоційна забарвленість рухів музикою сприяє їх свободі і невимушеності. В основу логоритміки закладений зв’язок слова, музики і руху. Тому виділяються такі напрямки: 1. Зв’язок мови з рухом і музичним ритмом: 1) розвиток дихання, голосу, артикуляції; 2) координація рухів зі словом; 3) виразність рухів і мови; 4) виховання координації співу з ходьбою; 5) розвиток уяви та творчих здібностей; 2. Розвиток у дітей основних рухів: 1) контроль за поставою; 2) ходьба різних видів; 3) вміння орієнтуватися у просторі, правильно виконувати перешикування; 4) навички виразного руху; 5) розвиток дрібної моторики; 3. Розвиток у дітей музично-ритмічного почуття: 1) активізація уваги; 2) вміння показати характер ритму в русі і мові; 3) визначення почуття музичного ритму.

Для визначення зв’язку мови з рухом і музичним ритмом дітям пропонується: вправи на розвиток дихання, що сприяють виробленню правильного діафрагмального дихання, тривалості видиху, його сили і поступовості. Піднятися на носки, руки потягнути вгору - вдих, опускаючись на повну ступню і ставлячи руки на пояс, довго тягнути глухий звук з (або ш,ф,х), потім голосні звуки а,о,у,в.

Для визначення розвитку голосу та артикуляції - спів вокалізів: у, о, а, і, вигуків, що виражають радість, біль, гнів, страх: «А! Про! Ах! Ох! Ай-ай-ай!», звуки к/р, б/п, в/ф, д/т.

Арттерапія – це буквально «лікування мистецтвом». Це метод, який пов’язаний з розкриттям творчого потенціалу людини. Він допомагає вирішувати наступні завдання: знизити емоційну тривожність; підвищити самооцінку; розвинути комунікативні навички; сприяти закріпленню позитивних реакцій поведінки.

Ритмодекламація – це ритмічне вимовляння тексту на фоні музики. Музика для фону підбирається у відповідності з темпом мовлення, особливості ритмічного малюнка, змістом тексту (так, віршик про зайчика не повинен вимовлятися у супроводі повільної мелодії в низькому регістрі, а для образу Ведмедя не підійде стрибкоподібний рух високих звуків).

Музикотерапія сприяє корекції психофізичного здоров’я дітей у процесі їх життєдіяльності. Розрізняють активну (рухові імпровізації під відповідний характер музики словесний коментар) і пасивну (прослуховування стимулюючої, заспокійливої, або стабілізуючої музики спеціально, або як фон) форми музикотерапії. Слухання правильно підібраної музики з виконанням психогімнастичних етюдів М. Чистякової підвищує імунітет дітей, знімає напругу, головний біль, та біль у м’язах, відновлює спокійне дихання.

Музикотерапія проводиться педагогами ДНЗ впродовж усього дня – дітей зустрічають, вкладають спати, піднімають після денного сну під відповідну музику, використовують її в якості фону для занять та вільної діяльності.

Психогімнастика призначена для розвитку у дітей навичок концентрації, пластики і координації рухів. Вправи супроводжуються текстом і музикою, допомагаючи дітям краще уявити той чи інший образ та увійти в нього. Створюють позитивний емоційний настрій, усувають замкнутість, знімають втому. В дошкільних закладах використовують психогімнастику за методикою М.І. Чистякової, яка спрямована і на навчання елементам техніки виразних рухів, і на використання виразних рухів у вихованні емоцій та почуттів, і на придбання навичок у саморозслабленні.

Діти вивчають різні емоції і вчаться керувати ними, опановують абетку вираження емоцій. Психогімнастика допомагає дітям долати бар’єри у спілкуванні, краще розуміти себе та інших, знімати психічне напруження, надає можливість самовираження. Вона складається з таких елементів: мімічні та пантомімічні етюди; етюди та ігри на вираження окремих якостей характеру та емоцій; етюди та ігри, що мають психотерапевтичну спрямованість на певну дитину чи групу в цілому.

Етюди та ігри на емоції радості повинні обов’язково бути на кожному занятті. Майже кожен етюд у М.І. Чистякової супроводжується музикою, яка може випереджати його, допомагаючи дитині увійти у потрібний емоційний стан, чи бути фоном, який підсилює емоції, образні уявлення дітей, та знімає психоемоційну напругу.

(...)

Повний текст статті: /goncharova_43.doc

Бєлоконь Н. Розвиток зв’язного мовлення старших дошкільників засобами інноваційних технологій (ТРВЗ)

Наталья — Mon, 03 Feb 2014 22:36:43 GMT

Розвиток зв’язного мовлення старших дошкільників

засобами інноваційних технологій (ТРВЗ)

Бєлоконь Надія,

вихователь ДНЗ № 43 «Горобинка», м. Кіровоград

В статті розглядаються питання розвитку зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку в контексті інноваційного підходу. Розкриваються основні характерологічні особливості методики ТРВЗ.

Ключові слова: інноваційний підхід, розвиток, зв’язне мовлення, теорія розв’язання винахідницьких завдань.

Базовий компонент дошкільної освіти наголошує на важливості формування компетентної, самосвідомої особистості, здатної вільно мислити, аналізувати, доводити і відстоювати свою точку зору у будь-якій життєвій ситуації. Зміни, що відбуваються в нашій державі, зумовлюють необхідність виховання покоління, зорієнтованого на розв’язання складних інтелектуальних проблем.

Тому, оптимізувати навчальний процес, підвищити його ефективність вже неможливо, користуючись лише традиційними, а інколи (відверто кажучи) застарілими методами та прийомами виховання і навчання дітей дошкільного віку.

Щоб мовленнєва взаємодія дітей була ефективною, вихователь має створити умови для мовленнєвої творчості та розвитку комунікативних навичок вихованців. Однією з таких умов є інтерактивне навчання дошкільників – активне використання в освітньому процесі інноваційних методів навчання. Інноваційні методи – це способи цілеспрямованої міжсуб’єктивної взаємодії, що забезпечують оптимальні умови розвитку дітей. Характерними особливостями цих методів є: оптимальна активізація дітей; спільна діяльність вихователя та дітей в режимі рівноправного спілкування; створення умов для переживання успіху кожним учасником педагогічної взаємодії; обов’язкова рефлексія процесу навчання і виховання – осмислення доцільності обраних завдань, форм роботи, способів діяльності, причин невдач або досягнення цілей тощо.

Одним з таких інтерактивних методів є методика ТРВЗ. Чому варто обрати ТРВЗ? Бо це ключ до розвитку творчого мислення, метод формування системного й діалектичного мислення, спосіб подолання навчальних проблем і навчання дитини самовираженню, шлях до самовдосконалення вихователя [3, с. 87].

У роботі з дошкільниками використовуються адаптовані методи. Є група ігор, які спрямовані на пізнання ознак і функцій об’єктів і навчання аналізу ситуацій («Мої друзі», «Що я вмію», «Знайди ціле за частинами»), складання загадок про обраний об’єкт. Ще одна група методів формує вміння перетворювати, змінювати об’єкт і ситуації: морфологічний аналіз, метод фокальних об’єктів, синектики, прийоми типового фантазування, метод суперечностей [3, с. 87].

Метод суперечностей – один з елементів діалектики (закон єдності й боротьби протилежностей), наявність двох суперечливих якостей в одному об’єкті, коли наявність однієї властивості виключає можливість інших. Суперечності можуть бути технічними і фізичними. У побутовій ситуації вони зустрічаються в дитини на кожному кроці: треба поїсти – будеш ситим, здоровим; не треба їсти – розтовстієш, буде важко; битися погано – зробиш боляче; бийся – ти захищаєш слабкого, скривдженого.

Працюючи за цим методом, відкриваємо перед дітьми «таємницю подвійного» в усьому, у кожному явищі (події, факті, речовині) - коли щось у ньому добре, а щось шкідливе; щось заважає, а щось потрібне.

Ігри: «Добре – погано», «Користь – шкода», «Навпаки» - це ігри на вміння бачити суперечності, «обидві сторони однієї медалі». Наприклад гра «Добре – погано». Діти діляться на дві команди: одна – «добре», інша - «погано», вони передають іграшку (песика) як естафету один одному, називаючи позитивні й негативні якості:

- добре, що песик пухнастий; але погано, що швидко збивається шерсть;

- добре, що він маленький; але погано, що неживий;

- добре, що легкий; але погано, що може згоріти;

- добре, що не магнітний; але погано, що не мій [1, с. 24].

Навчити дітей формувати й розв’язувати суперечності – означає навчити їх основам ТРВЗ.

Морфологічний аналіз – перебір варіантів поєднання певних характеристик при створенні нових образів, ситуацій.

Метод фокальних об’єктів – надання ознак випадково обраних об’єктів об’єктові, який прагнемо вдосконалити (ознайомлюючи дітей з цим методом, треба добирати об’єкт з нетиповими ознаками – веселий автомобіль, солодкий сон – та організовувати обговорення, де з’ясовується, за яких умов це може бути). Метод відрізняється простотою й величезними можливостями пошуку нових поглядів на знайомі речі або ситуації. Беремо будь-який об’єкт, явище з метою його вдосконалення. Довільно обираємо кілька інших об’єктів – до них підбираємо характеристики у вигляді прикметників (властивостей). Потім переносимо ці властивості на наш об’єкт. Отримуємо нову модель. Наприклад:

Дітям пропонується придумати нову породу собаки, називаємо будь-які слова, до них підберемо визначення:

Корова – рогата, молочна, травоїдна;

Папуга – крилатий, балакучий, різнобарвний;

Велосипед – двоколісний, дзвінкий, металевий.

Потім переносимо всі якості на «нову» породу – виходить якась неіснуюча тварина з оригінальною назвою, наприклад, у нашому випадку – це «копевелобоксер»: він рогатий і крилатий, двоколісний і пернатий, травоїдний і корисний.

Винаходи можна малювати, ліпити, придумати, де живе, чим харчується, яку користь приносить.

Емпатія (особиста аналогія) – уявлення дитиною себе якимось конкретним образом і пере дачі почуттів, переживань, настроїв цього образу. Відбувається це засобами вербальної і невербальної виразності. Це уміння подивитися на себе очима оточуючих: «Вважай себе частиною об’єкта, який вдосконалюють, і з’ясуй при цьому свої почуття, відчуття» [2, с. 84].

Даємо дітям завдання типу: Уяви собі…; Що почував ти сам, якби був вітром, снігом…; Ти – кущик. Про що мрієш? Кого боїшся? Про що шепочуть твої листочки? Пройди, ніби ти кам’яний, глиняний, з піску, дерева, води…; Зобрази об’єкт на мигах: цуценяті страшно; воно пустотливе; не може розгризти кісточку; не хоче сидіти на прив’язі…

Добрим помічником у роботі можуть стати методи, запропоновані Джанні Родарі, відомим італійським педагогом і письменником, для роботи з казкою, адаптовані багатьма педагогами-новаторами до умов дитячого садка.

Досвід свідчить, що найбільш придатними та ефективними творчими вправами для дітей є «Салат з казок», «Конструювання загадок», «Біном фантазії». Також можна пересвідчитись в ефективності таких прийомів (як під час створення казок, так і в пошуково-пізнавальній діяльності в повсякденні): збільшення–зменшення – дає змогу великому стати маленьким, але спритним і непомітним, а маленькому та слабкому – великим і могутнім; зроби навпаки – змінює духовні властивості,зовнішність,інші властивості на протилежні (універсальне евристичне перетворення); прискорення–уповільнення; діли–єднай – створення нового об’єкта чи персонажа у результаті поєднання властивостей, елементів або части того чи іншого об’єкта; салат із казок – створення нової казки на основі епізодів, обраних дітьми з різних казок; продовження казки – кожен придумує продовження сюжетної лінії казки; внесення змін до казки – введення у відому казку нового героя; казка про себе – є вершиною дитячого фантазування.

Метод символічної синектики у роботі з дітьми. Знайомство із символами розпочинати потрібно з перших днів навчального року. Спочатку дітей слід навчити позначати знаком, один або кілька реальних образів, виділивши в них загальну ознаку, тобто найголовніше.

На прогулянках під час спостережень за живими об’єктами, відгадуючи загадки, проводячи бесіди і використовуючи певний життєвий досвід, діти визначають головні ознаки предметів і позначають їх символами. Так складається певний комплект символів. Кожен вихователь може скласти свою «абетку символів» - набір умовних позначень, що буде зрозумілий йому і дітям, з якими він працює.

Ось основні напрямки роботи з формування зв’язного мовлення дошкільнят, до яких відносяться: порівняння предметів; описування предметів; складання речень; заучування віршів; складання казок.

Описування предметів. Мета: вчити дітей складати описові розповіді за картинками символами, збагатити словник словами, що означають назви овочів, їх якості і властивості, учти добирати синоніми, відгадувати загадки. Розвивати зв’язне мовлення .

Алгоритм роботи (на прикладі теми «Помідор»)

1. Відгадування загадок про овочі.

2. Сюрпризний момент, де Незнайко приносить посилку.

3. Розглядання дітьми опорних схем.

4. Опис вихователем огірка, який міститься в посилці, за символами.

5. Пропозиція вихователя описати помідор, використовуючи картинки-символи: а) колір; б) форма; в) розмір; г) смак; д) місце вирощування; е) вживання в їжу.

6.Опис овочів дітьми.

7. Заучування загадки про овочі

Використання схем при складанні описових розповідей допоможе дітям засвоїти порівняння предметів не в загальній формі, чим подібні або чим відрізняються предмети, а диференціювати, порівнювати предмети за формою, величиною тощо.

Такі вправи сприяють розвитку зорового та слухового сприйняття, уваги до поняттєвого аспекту мовлення і готують дітей до самостійного описування предметів, активізують діяльність мислення дітей.

Складання речень. Мета: вправляти дітей у складанні речень за схемами, узгоджувати прикметники з іменниками вроді, числі й відмінку. Розвивати зв’язне мовлення.

Алгоритм роботи: 1. Розгляд ілюстрацій. 2. Бесіда за змістом. 3. Складання 2-3 речень за ілюстрацією. 4. Пропозиція скласти речення за схемою. 5. Розгляд дітьми опорних схем, пояснення незрозумілих символів. 6. Наведення вихователем зразка складання речення. 7. Складання речень дітьми. 8. Дидактична гра «Виправ помилку»

Складання казок. Мета: учити колективно складати нову казку за допомогою знаків-символів, розповідати складену в такий спосіб оповідку, використовуючи речення різних граматичних конструкцій, виразну інтонацію. Розвивати зв’язне мовлення дітей.

Алгоритм роботи: 1. Створення емоційної атмосфери. 2. Пропозиція вихователя придумати казку. 3. Висловлювання дітьми своїх думок. 4. Зразок початку казкової розповіді, поданий вихователем. 5. Продовження казки дітьми. 6. Запис казки за допомогою символів. 7. Розповідь казки за символами.

Якщо виникають труднощі в придумуванні окремих умовних позначень змісту казки, їх можна поступової замінити буквеними позначеннями.

Спочатку проводиться індивідуальне заняття з дітьми, які потребують уточнення, систематизації знань за окремими темами, а потім індивідуально-групове; закінчується робота зі схемами-моделями на фронтальному занятті під час узагальнення знань із лексико-граматичної теми.

Практика засвідчує доцільність використання карток-символів під час розвитку зв’язного мовлення, формування пізнавальної активності.

Схеми доцільно використовувати і під час навчання дітей складання творчих розповідей. Наприклад, дивлячись на схему діти складають приблизно таку розповідь:

«Настала осінь. Небо вкрите важкими сірими хмарами. Часто йде дрібний дощ.

Дме сильний вітер. З дерев опадає листячко. Птахи відлітають в теплі краї. Люди вдягаються тепліше».

Навчаючи дітей переказувати літературні твори, також можна використовувати опорні зображення. Розвиток подій фіксуємо у малюнках чи за допомогою умовних позначень. Спираючись на них, малюки легко відтворюють хід подій.

Цікавим прийомом активізації мовлення дітей є коментоване малювання. Його суть полягає у тому, що вихователь бере великий аркуш паперу, фломастери і разом з дітьми починає фантазувати і малювати:

Був собі на світі…. (Вихователь малює коло) Що це? (Діти називають: коло, колобок, сонечко) Ні, це не сонечко і не колобок, і не коло. (Домальовує ще одне, менше коло, дзьоб, гребінець) Хто це? Правильно, курчатко. Жило на світі ось таке маленьке курчатко. Одного разу воно вирушило в подорож. Ішло, ішло бачить… (Малює кілька вертикальних ліній) Що це? (Діти висловлюють припущення, вихователь домальовує дерева). Першою виросла ялинка. Яка вона? Чи є у неї листочки? На що схожі голочки? Яка ялинка взимку? Скільки ялинок в лісі? і т. д. Діти складають описові розповіді, а вихователь малює за їх вказівками.

Діти захоплюються цікавою колективною діяльністю, результати якої з’являються у них на очах. Ця ситуація спонукає їх до висловлювань. Не напружуючись, і не докладаючи великих зусиль, діти легко описують предмети, чи явища, виділяють їх істотні ознаки, висловлюють свої думки, припущення.

Цікавих сюжетів з різними героями можна вигадати безліч, разом з дітьми придумувати зміст оповідок, розвивати фантазію, уяву, спонукаючи їх до мовленнєвої діяльності. Це можуть бути різноманітні сюжети: Пригоди маленького павучка; Зайчик та його друзі; Мандрівка веселого ведмежатка; Зачарований ліс і т. д.

Коментоване малювання має дуже велике значення для становлення особистості дошкільників.

Метод розв’язання проблем або «дерево рішень» теж використовується у розвитку мовлення дошкільнят і містить декілька етапів. Спочатку потрібно обрати проблему, яка не має однозначного розв’язання (епізоди з казок, ситуації з життя), наприклад: «Що потрібно квіточці для щастя?»

Потім розглядаємо схему – «дерево рішень», у якій стовбур «дерева» - позначає проблему, крона – шляхи її подолання, а листочки – її рішення. Пропонуємо дітям розбитись на підгрупи і спілкуючись між собою, знайти рішення даної проблеми намалювати його на аркуші паперу і прокоментувати Діти, досягнувши взаємної домовленості шляхом обговорення, знаходять своє рішення: метелика, бджілку, сонечко, дощик тощо. Потім кожна група розміщує свій малюнок на дереві рішень і презентує його.

Потрібно вчити дітей вислуховувати кожного, хто хоче висловитись. Вихователь оцінює дітей лише позитивно, при оцінюванні, бажано, не називати слово «правильно», а казати: «цікаво», «добре», «чудово», «оригінально», що стимулює дітей до подальших висловлювань.

Метод «мікрофон» – це також різновид групового обговорення певної проблеми, що дає можливість кожній дитині висловитись. Можна використовувати метод «мікрофон» у дидактичних іграх «Закінчи речення»,

«Ланцюжок», «Коло компліментів» тощо. Зміст методу: діти разом з вихователем утворюють коло та, передаючи одне одному іграшковий чи уявний мікрофон, висловлюють свої думки на задану тему – запропоновані до розгляду питання чи проблеми. Наприклад: «Як краще подорожувати?»

При використанні цього методу слід дотримуватися певних правил: говорити лише тоді, коли отримуєш мікрофон; говорити швидко і стисло; не оцінювати висловлювання товаришів.

Для того щоб розкрити потенційні можливості кожної дитини використовується метод опорного моделювання. Опорне моделювання – досить поширений прийом навчання. Моделі допомагають не тільки наочно уявити об’єкт а й модифікувати його (видозмінити). Експериментувати з ним.

Моделювання – це вища форма узагальнення і метод розвиваючого навчання. Систем моделювання під час навчання дітей мовлення та мови описано велика кількість. Зупинимось на моделюванні казкових сюжетів.

Етапи навчання дітей моделювання казок.

Перший етап – ознайомчий. Починаємо роботу зі складання казки за предметно-схематичною моделлю. Як правило, предмет або малюнок може стати вихідною позицією щодо складання казки.

Другий етап – комунікативно-діяльнісний. Цей етап складніший, тому що дітям пропонуються схеми, які не нагадують жодної із казок, які діти знають. Так, три однакові кола можуть нагадувати казку «Троє поросят», сім різних за розміром трикутників – « Ріпка», три однакових за кольором, але різних за величиною кола – нагадають казку « Три ведмеді».

Третій етап – моделюючий. Підводимо дитину до розуміння того, що не тільки знайомих казкових персонажів можна схематично представити у вигляді геометричних фігур, схем, моделей, але й можна скласти зовсім нову казку – з новим сюжетом, персонажами тощо[3, 109].

Розповідаючи казку, вихователь може супроводжувати її умовними малюнками-символами. Казку «Теремок» можна ілюструвати буквами-звірками. Також можуть бути використанні кольорові геометричні фігури, які позначають той чи інший персонаж, або інші символи.

Для розвитку мовлення та уяви дітей широко використовуються дидактичні ігри, зокрема рекомендовані білоруським педагогом Анатолієм Гіном.

Так – ні. Ведучий задумує предмет, а діти, ставлячи питання так, щоб на них можна було відповідати лише «так» або «ні», мають відгадати, що це за предмет.

Наприклад, задумано кубик, який лежить на підлозі. Запитання дітей можуть бути такими: Цей предмет великий? Ні. Він котиться? Ні. Він гумовий? Ні. Він пластмасовий? Так. Ним граються? Так. Його використовують для побудови замку? Так.

Мозковий штурм. Педагог ставить перед дітьми певну проблему, і вони її розв’язують, пропонуючи нові ідеї або розвиваючи запропоновані. Наприклад, можна запропонувати знайти відповідь на запитання про те, як мишкам дістати сир, що лежить біля кота; як допомогти Колобкові врятуватися від Лисички тощо.

Отже, використання інноваційних технологій допомагає не лише збагатити словниковий запас дошкільнят, але й сприяє розвитку пізнавальної активності та образного мислення, сприяє формуванню мовленнєвої компетентності дитини, допомагає дітям подолати сором’язливість та невпевненість. Вони навчаються відстоювати власну точку зору, самостійно приймати рішення. А це, погодьтеся, надзвичайно важлива й корисна діяльність для подальшої діяльності дитини у будь-якій сфері життя.

Список використаної літератури

1. Волкова Ю.С. Роздавальний матеріал. Оповідання за малюнками / Волкова Ю.С. – Х.: «Ранок», 2008. – С. 24.
2. Яценко А.В. Джерельце творчості. ТРВЗ / А.В. Яценко. – Х.: «Ранок», 2011. – С. 84.
3. Корзун А.В. Веселая дидактика: элементы ТРИЗ и РТВ в работе с дошкольниками / А.В. Корзун. – Мн.: Университетское, 2000. – С. 87-118.

Смольянінова С. Використання основ ейдетики в роботі з дітьми дошкільного віку

Наталья — Mon, 03 Feb 2014 22:29:04 GMT

Використання основ ейдетики в роботі з дітьми дошкільного віку

Смольянінова Світлана Костянтинівна,

вихователь дошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 61 «Гніздечко»

Стаття містить матеріал та рекомендації щодо ефективної роботи з розвитку асоціативно-образного мислення дітей, підвищення ефективності процесів модальності та її відтворення.

Адресований вихователям дошкільних закладів, педагогам навчальних закладів та батькам дошкільників.

Ключові слова: асоціація, мислення, ейдетика, друдли.

Освітні програми в дошкіллі створюють простір для творчого використання педагогічних технологій, прояву творчості й гнучкості у підході до дитини. Для розвитку дитини важливо, щоб навколишнє середовище, в якому вона перебуває, було варіативним, не надто унормованим, давало дитині можливість почуватися відкривачем нових знань [1, с. 12].

Багаторічний досвід роботи з дошкільниками показав, що іноді діти не можуть повністю засвоїти ту чи іншу інформацію, швидко стомлюються, результативність занять не висока. Тому було поставлено перед собою мету: впроваджувати методи ейдетики в роботі з дітьми дошкільного віку, розвиваючи їх асоціативно-образне мислення, підвищувати ефективність процесів різної модальності та її відтворення. Саме відтворення отриманої інформації – це важливий аспект інтелектуальних можливостей дітей, що визначає результати їх вміння вчитися. К. Ушинський зазначав, що дитина мислить образами, звуками, фарбами. Чим більше різноманітних компонентів буде задіяно у процес запам’ятовування, тим глибшим, повнішим і ефективнішим буде його відтворення [1, с. 15].

Пріоритетним стало питання залучити до роботи всі аналізатори дитини: зоровий, слуховий, тактильний, нюховий, смаковий.

Раніше слово «ейдетика» було мало кому знайоме. Але окремі прийоми використовували і педагоги, і батьки. Ми пам’ятаємо вірші, в яких замість слів були «вмальовані» картинки або казки, які розповідали за малюнками.

У чому ж полягає секрет ейдетики? У тому, що наші діти краще сприймають, а отже запам’ятовують інформацію через світ образів. Вчені довели, що образне мислення закладене в дитині від природи. Ми вчимо дітей бачити певний образ на уявному екрані, чути притаманний йому звук, відчувати запах, відтворювати в пам’яті відчуття дотику.

Перші п’ять-сім років життя права півкуля мозку розвивається в малят сильніше, тому уява відіграє дуже важливу роль вжитті малюка.

Логічне мислення і тренування пам’яті зазвичай гарні, але для досягнення високих результатів потрібно скористатись ейдетикою. Метод ейдетики побудований на простому принципі: Уява + позитивні емоції = максимально засвоєна інформація.

Використовуючи невичерпну дитячу уяву, ми можемо допомогти дітям швидко і надовго засвоювати знання. Дана методика дозволяє розвивати асоціативно-образну пам’ять дітей, мову, спостережливість, скоротити час навчання. Результативність таких занять-тренінгів досить висока. Проводяться вони у формі гри, тому дітям цікаво, вони не стомлюються і швидко засвоюють потрібну інформацію. Отримана інформація надовго залишатиметься в пам’яті і буде легко знайдена в потрібний момент.

Особливого обладнання такі заняття не потребують. Основний матеріал – невичерпна уява дитини.

Ейдотехніка допомагає вирішити такі основні навчальні та виховні завдання: розширює творчі можливості дитини завдяки гармонійної роботи лівої (логіка) і правої (творчість, образне мислення) півкуль головного мозку; формує вміння дітей ефективно і самостійно вчитися; підвищує самооцінку дитини завдяки результативності у навчанні, створюючи психологічний комфорт; організовує увагу та допомагає сформувати навички до усвідомленої уяви [2, с. 22].

Методики ейдетики різноманітні: запам’ятовування слів, текстів, віршів, формул, іншої інформації (впорядкованої та розрізненої). Завдяки застосуванню цих методик розвиваються: вміння повно і легко в ігровій формі сприймати і відтворювати інформацію; сенсорні канали сприйняття інформації, сприймання кольорів, форм; довільна, усвідомлена, просторова, відтворююча та творча уява; образна, емоційна, рухова пам’яті; вербальне та невербальне мислення, мовлення.

Використовуючи методи ейдетики, створюється психологічна ситуація успіху, покращується нейродинаміка мозку дітей, відбувається корекція дефектів центральної нервової системи та поведінки дітей. Методика «ейдосу» є системою спеціально розроблених завдань, вправ, термінів, розвиваючих ігор, що подаються в певній послідовності. За допомогою методів ейдетики можна навчати дітей запам’ятовувати казки, оповідання, вірші, назви картин та їх авторів, ряд цифр і слів тощо [3].

Система методик розвитку асоціативного мислення. Асоціація – в перекладі означає зв’язок. Коли ми чуємо слово, звук, бачимо колір, відчуваємо щось на дотик, смак, то в нашій уяві виникає зв’язок (цих слів, звуків, дотиків) з іншими, які зустрічалися в нашому житті. Зазвичай, ці слова знаходяться в довготривалій активній пам’яті. Тому зв’язок з цими словами забезпечує кращий спосіб зберігання та відтворювання інформації [3, с. 6].

В кожної дитини можуть виникати свої оригінальні асоціації, пов’язані з власним емоційним досвідом, який найбільш сильно закарбувався в свідомості. Роботу з дітьми в цьому напрямку прийнято будувати на основі: вільних асоціацій, пов’язаних з предметними образами; колірних асоціацій; асоціацій пов’язаних з геометричними формами; тактильних асоціацій; предметних асоціацій; асоціацій, викликаних друдлами; звукових асоціацій; смакових асоціацій; нюхових асоціацій.

Головне запитання під час тренування асоціативного мислення звучить так: «Про що ти подумав?». Ніколи не запитуйте в дошкільнят: «Які асоціації у вас виникли?», бо діти цього не розуміють. Необхідно заохочувати і вчити дітей самостійно пояснювати найнезвичайніші поєднання предметів. Наприклад: дитина взяла книжку і подумала про ковзани, тому що її обкладинка така сама гладенька, як і лід на ковзанці. Або: дитина побачила кішку і подумала про синій колір, бо згадала, як її кішка спить на синьому дивані. Найголовніше в цьому виді роботи – не встановлювати ніяких правил, а лише вчити дитину пояснювати зв’язок двох предметів.

Вільні асоціації. Вільні асоціації пов’язані з предметними образами. З самої назви «вільні асоціації» випливає, що під час занять з цього напрямку не можна використовувати ніяких предметних зображень. Та в маленьких дітей ще недостатньо сформовані уявлення про навколишній світ і замало життєвого досвіду для того, щоб будувати асоціативні зв’язки самостійно. Тому на першому етапі роботи малюку потрібна допомога дорослого. Якщо починати працювати з дітьми молодшої групи, то наприкінці середньої групи зорові підказки вже не знадобляться.

А починати треба так: - В мене є курча. Про що ви подумали?

Відповіді можуть бути найрізноманітнішими і непередбачуваними:

- Я подумала про сонечко, тому що воно жовте, як курчатко, а, може, курчатко любить грітися на сонечку.

На цьому етапі занять головне, щоб діти вміли обґрунтовувати свій асоціативний вибір. Ця гра добре стимулює мовну активність дітей, робить їх сміливішими та впевненішими у висловлюваннях, формує вміння відстоювати свою думку.

Тактильні асоціації.

Скажи мені – і я забуду,

Покажи мені – і я запам’ятаю,

Дай доторкнутися – і я зрозумію.

(Китайська народна мудрість)

Саме такий підхід в роботі з дошкільниками став підґрунтям такого виду асоціативного мислення, як тактильні асоціації. Тут криються психологічні особливості малюків, які пізнаючи світ, тільки того і прагнуть щоб подивитися, понюхати, обмацати і перевірити на міцність, а то й «спробувати на зуб». Не випадково дітей цього віку називають дослідниками, «чомучками», адже світ такий великий, а в ньому стільки різного… І про все потрібно дізнатися. Допоможе в цьому організація роботи з тактильними картками. Вони розвивають саме тактильну пам’ять, формують асоціативне мислення, допомагають дітям розширити знання про предмети. Для цього виду роботи потрібно мати набір тактильних карток, які запропонував московський професор, доктор педагогічних наук Ігор Матюгін. Основна ідея цих карток полягає в тому, що кожна з них має свою фактуру, адже матеріал для їхнього виготовлення може бути найрізноманітніший: хутро, наждачний папір, фланель, фольга, палички, оксамит, ґудзики, гречка, шматочки дроту та інше.

Основний принцип роботи з картками: «Про що ти подумав, торкнувшись цієї картки». А щоб діти не звертали уваги на колір фактури картки, запропонувати їм одягти «сліпі» окуляри. Головне, щоб сама ідея залишалася незмінною: допомогти дітям розширити знання про предмети та отримати додаткові враження від них. А ще розвинути дрібну моторику пальців.. Адже, як зазначав В.О. Сухомлинський: «Джерело здібностей і обдарувань знаходиться на кінчиках пальців. Від пальців ідуть тоненькі струмочки, які живлять джерело творчої думки» [5, с. 269].

Предметні асоціації. Цей вид асоціацій передбачає встановлення зв’язків предметів або між собою, або за їхніми ознаками. Для виконання цього прийому необхідно мати набір різних предметів: ниточку, паличку, трубочку, папірець, шматочок тканини, монету, шишку, каштан, камінець, ґудзик тощо. Зорові орієнтири, зокрема предметні зображення, не потрібні.

Починати роботу можна вже з другої молодшої групи. Вихователь тримає в руці будь-який предмет і ставить запитання: «Про що ви подумали?». Спочатку необхідно допомогти дитині пояснити її асоціативний вибір, потім вчити малюка робити це самостійно. Починаючи із старшої групи потрібно визначати особливості предмета. Наприклад: вихователь бере нитку і говорить: «Довге і гнучке. Про що ви подумали?» Можливі такі відповіді: змія, черв’як, намисто, стрічка тощо. Або тримати монету і сказати: «Кругле і металеве. Про що ви подумали?» Відповіді: колеса трамвая, люк, сережки тощо. До шматочка аркуша паперу діти можуть дібрати такі предметні асоціації: книга, альбом, зошит, серветка тощо.

Поради з досвіду: 1) Завжди намагатися зрозуміти асоціативний вибір дитини. 2) На перших етапах роботи допомагати малюкам обґрунтовувати свою думку.

Асоціації за друдлами. Друдл – це загадка, головоломка, малюнок, про який неможливо чітко сказати, що це таке. Простота та невизначеність друдлів створюють невичерпний простір для породження потоків асоціативних образів, пов’язаних з будь-якою сферою навколишньої реальності. Винайшов дудли Роджер Прайс. Його книги в 1950-х роках були надзвичайно популярні [3, с. 8].

Виділяють три можливих напрямки використання друдлів: для приємного проведення часу, під час розгадування кросвордів або інших головоломок; у тестуванні і дослідженні пізнавальних здібностей людини; для свідомого розвитку творчих здібностей та гнучкості мислення. Використання друдлів в роботі з дошкільниками сприяє розвитку асоціативного та дивергентного мислення, пам’яті, вчить знаходити нестандартні підходи до вирішення різноманітних завдань.

Свою думку дитина має обов’язково обґрунтувати, це спонукає її до мовленнєвої активності. Крім того використання такого виду завдань допомагає у формуванні математичного мислення. Як бачите, переваг багато, тож сміливо використовуйте друдли на заняттях мовленнєвого та логіко-математичного характеру, для розвитку мовного мислення.

В ейдетичному напрямку можна проводити роботу за графічними абстракціями або ж за мнемотехнічними таблицями, які розробив Ігор Матюгін. Доцільно використовувати друдли для асоціативного, дивергентного та творчого мислення. Всі ці три види мислення у чомусь збігаються, доповнюють один одного, а різниця полягає лише в вираженні питання, від якого залежить відповідь: «Про що ви подумали?» – для розвитку асоціативного мислення; «Що це?» – для розвитку дивергентного мислення; «На що це схоже?» – для розвитку творчого мислення [3, с. 9].

Використовувати друдли в роботі з дітьми можна вже з кінця молодшої групи. На початкових етапах роботи варто застосовувати предметні зображення, в яких можна побачити фрагмент запропонованого друдла. Наприклад: показати друдл і запитати: «Подивіться на цю картинку. Про що ви подумали?» Так, півколо схоже на спинку мишки, вушко ведмедика тощо. Обов’язково необхідно звертати увагу дітей на деталі предмета, підкреслюючи їхню схожість із друдлом.

У роботі з дітьми середньої групи допоміжні предметні зображення вже не потрібні. Діти дуже полюбляють миттєві перетворення, коли в одному зображенні можна побачити десятки різноманітних ситуацій.

Продовжуючи роботу з дітьми старшої групи необхідно вчити дітей створювати асоціативні зв’язки не лише за графічною схожістю предмета та друдла, а й за більш віддаленими ознаками. Під час роботи з друдлами необхідно створювати змагально-ігровий настрій, застосовувати завдання ігрового характеру, відповідні правила, намагатися зрозуміти ідею відповіді кожної дитини, спонукати їх до своїх асоціацій. Показувати друдли необхідно під різними кутами, щоб діти побачили якомога більше ракурсів цього зображення [4].

В цьому виді роботи не має помилкових і єдино правильних відповідей – кожна обґрунтована думка має право на існування. Один і той самий друдл може символізувати що завгодно, до того ж не обов’язково відповідь має бути реалістичною. Головне, щоб заняття було цікавим, розважальним і, звичайно ж, пізнавальним.

Фонетичні асоціації. Сутність зазначеного прийому полягає у вдалому доборі спеціальних асоціацій, максимально співзвучних із певним звуком. Тобто образ зорового символу має відповідати спорідненій з ним фонетичній асоціації та звуковому знаку (фонемі). Наприклад, за своїм звучанням.

Свист повітря з насоса нагадує звук [с]:

Насос повітря видуває: С-С-С-,

Й синю кульку надимає.

Гудіння літака в небі – звук [л]:

Літак гуде, літає: Л-Л-Л-,

Й парашути випускає.

Рух потяга – звук [ч]:

Потяг пихкає, гуде: Ч-Ч-Ч-,

І вагончики везе:

Працюючи над звуком, дитина ніби «прив’язує» кожен із них до певного символу, утворюючи асоціативний зв’язок між двома об’єктами. Завдяки цьому й формується більш стійкий зоро-, слухо-, кінестетично- артикуляційний образ звука, основою якого є фонетична асоціація.

Англійський психолог У. Джеймс зазначав, що кожний елемент асоціації є своєрідним «гачком», на якому «висить» факт і за допомогою якого можна «зловити» його, коли він занурюється на «дно». Асоціативний символ і є таким «гачком» у логопедичній роботі з дітьми, особливо з тими, в кого спостерігаються знижений фонематичний слух, нестійка увага тощо [4, с. 4].

Звукові асоціації. В ейдетичному напрямку широко застосовуються аудіозаписи різних звуків та шумів. Можна створити цілу колекцію звуків, розподіливши їх за різними групами: побутові шуми, звуки природи, музичні звуки, звуки вулиці.

Порядок роботи та спосіб постановки запитання лишається незмінним: поставити перед дітьми на дошці ряд предметних зображень і за допомогою звукового мішечка запропонувати обраний звук, після цього запитати: «Про що ви подумали , почувши цей звук?» Наприклад, зашарудіти звуковим мішечком з целофановим папірцем і запитати:

- Про що ви подумали, почувши цей звук?

Відповіді дітей:

- Я подумала про книжку, бо коли її гортаєш, шарудять сторінки.

- Я подумав про цибулю, бо коли її чистиш, лушпиння шелестить.

- Я подумала про листочок, бо коли дме вітер, листочки шелестять на деревах.

Поради з досвіду: 1) Для дітей старшого віку цей вид роботи потрібно проводити без предметних зображень. 2) На початковому етапі роботи пропонувати лише свої варіанти асоціативних зв’язків з предметами, давати пояснення. 3) Не заохочувати дітей спробувати вгадати, що знаходиться у звуковому мішечку. 4) Необхідно ховати за дошкою ті джерела звуків, які не можна покласти мішечок: ножиці, дудочку, склянку з водою тощо.

Смакові асоціації. Для цього виду роботи не потрібні реальні смакові відчуття - смаки ми уявляємо і залежно від вікової категорії запропоновані смакові відчуття можна ускладнювати та розширювати. Так, до арсеналу увійдуть не лише солодке, кисле, гірке, солоне, але й температурні якості: гаряче і холодне. Для дітей старшого віку можна використовувати комбінації: солодке і гаряче, солоне і холодне. Тут знадобляться предметні зображення різних продуктів та піктограми смаку, серед яких: солодкий, кислий, солоний, гіркий, холодний, гарячий. За бажанням можна додати тактильно-смакові відчуття: хрумкий, соковитий, твердий, рідкий тощо.

Поради з досвіду: 1) До обраного смакового відчуття необхідно подати якомога більше продуктів і навпаки - до кожного продукту підібрати нові смакові відчуття. Наприклад, вишня кисла, а от вишневе варення солодке. Або: чай гарячий і солодкий, але буває кислий (з лимоном) і холодний тощо. 2) Дітям молодшого віку пропонувати варіанти, пов’язані з одним смаковим відчуттям: солодкий, кислий, солоний. 3) Дітям старшого віку пропонувати гру без додаткових предметних зображень: «В мене є щось солодке і холодне. Про які продукти чи страви ви подумали?».

Нюхові асоціації. Нюховий аналізатор – це, мабуть, найсильніший з усіх названих. Тому залучаючи його до роботи, потрібно бути особливо обережним. Проводити цей вид роботи краще зі старшими вихованцями. Для роботи знадобляться предметні зображення та нюхові коробочки з різними ароматами. Питання знов звучатиме так само: «Про що ви подумали, відчувши цей запах?».

Запамятовування віршів та скоромовок. При заучуванні віршів, скоромовок, загадок варто використовувати різні методи. Деяким дітям краще запам’ятовувати вірші, сприймаючи їх на слух, іншим подобається уявляти себе головним персонажем вірша (тобто уявляти, фантазувати), третім - подобається малювати, іншим – легше закодувати вірш, залишивши початкові букви. Головне, щоб цей процес став творчим, цікавим і приносив задоволення та результат. I метод – за допомогою кінестетичної пам’яті, тобто пам’яті на відчуття та рухи. Дітям, в яких розвинутий саме цей вид пам’яті, краще не тільки уявляти події, що відбуваються у віршику, а й самим відтворювати ці дії. II метод – піктограм, тобто за допомогою малюнків замість слів. Читаючи текст вірша, ви одночасно показуєте листівки з піктограмами. Діти легко запам’ятовують і після двох-трьох повторів вже розповідають вірш, відтворюючи листівки в пам’яті В старшій і підготовчій групах необхідно вчити дітей самостійно перетворювати рядки вірша у малюнки, шифрувати казки, оповідання. Діти, дивлячись на свої малюнки, легко зчитують інформацію. Але не до кожного слова, речення можна одразу намалювати піктограми, цьому теж потрібно вчитися. І тому в нагоді стане робота з картками В.Я. Проппа малювання символів під час моделювання казкових сюжетів, робота з друдлами. Знання цього методу знадобляться дітям у школі. III метод – за допомогою листівок. Запам’ятовування кожного рядка вірша відбувається аналогічно вправі: «Вставляємо речення в листівку», тобто знаходити кожне слово рядка в листівці. IV метод – за допомогою уяви. Вивчаючи вірш за допомогою цього методу, потрібно лише уявити всі події, що відбуваються у вірші, з точки зору діючої особи, використовуючи предмети, що знаходяться навколо людини як підказку. Згаданий метод краще використовувати для невеликих легко римованих віршів з яскравими образами.

Методика роботи з листівками. Значне місце в роботі з дошкільниками відводиться роботі з листівками. Набір листівок є одним з найкращих тренажерів для розвитку уяви, творчого мислення, пам’яті, мови дітей. Автором ідеї з цим тренажером став перший представник ейдетики на Україні Є.В. Антощук.

Набір листівок підбирається таким чином, щоб кожна наступна листівка не була подібна до попередньої (бажано ні за малюнком, ні за кольором).

Діти залюбки грають в гру «Слова у листівках» (задане слово потрібно з’єднати з листівкою. Пропонується набір з 25 листівок і більше).

Дидактична гра «Яке наше місто?». Діти за декілька хвилин запам’ятовують до 15 слів-означень. Цю гру можна використовувати на занятті з розвитку мовлення, коли дітей вчать описувати герб міста Кіровограда за його елементами.

Метод оживлення. В роботі з дошкільнятами доцільно використовувати метод оживлення – надання уявному образу властивості живої істоти. Цей метод допомагає швидко запам’ятовувати букви, перетворивши їх на казкових героїв, цифри та геометричні фігури – на веселих чоловічків. Оживити можна будь-який предмет з навколишнього середовища, домалювавши йому очі, руки та ноги. Щоб навчити дітей швидко запам’ятовувати ряд цифр (а це можуть бути номера домашніх телефонів, мобільних, домашньої адреси), використовується метод оживлення і метод послідовних асоціацій –створення за допомогою уяви і образного мислення ланцюжка асоціацій. Діти придумують мультфільм

Опрацьовуючи тему «Космос», діти, вирушивши в космічну подорож разом з жабенятами (дидактична гра на розвиток уяви «Допоможемо жабенятам», мета якої знайти цифру, що заховалася на листочку і викласти відповідну кількість жабок, швидко запам’ятають послідовність розташування планет Сонячної системи, використавши методи оживлення, послідовних та фонетичних асоціацій.

Метод колажів. Колаж (від франц. «наклеювання») – аркуш картону, на якому наклеєні або намальовані від 7 до 50 малюнків. Малюнки повинні бути різноманітними, не повторюватися, різні за змістом та розмірами. В деяких колажах можна використати цифри, букви.

Мета цієї гри – запам’ятати якомога більше назв зображених предметів.

Дітям пропонують вибрати головного героя і скласти казку про його пригоди. Незвичайні асоціації роблять образи яскравими, незабутніми і дитина легко відтворює в уяві ланцюжок слів.

Робота з текстами. Успіх у навчанні дитини у більшій мірі залежить від того, як вона не тільки вміє читати, а й переказувати прочитане. Текстова інформація буває різною, тому і методи опрацювання цих текстів повинні бути підібрані до кожного індивідуально. Для прикладу візьмемо казку «Колобок», де багато персонажів і виступають вони в певній послідовності: дід, баба, колобок, заєць, вовк, ведмідь, лисиця. Після прочитання казки необхідно повторити з дітьми цей ряд слів у прямій і зворотній послідовності (2-3 рази). Малюки в цей час ніби прокручують перед очима мультиплікаційну стрічку, яка міцно вкарбовується в пам’ять. Якщо попросити дитину переказати казку, то «бачення» образів випереджає мову, і дитині залишається тільки повторити знайомі слова.

Розвиток зорової пам’яті. Дітям старших, підготовчих груп дуже подобаються зорові диктанти, що розвивають наочно-образну пам’ять. Вони можуть придумати мультфільм і потім легко на папері відтворити незвичний сюжет. Наприклад: пташка сіла на ялинку, заспівала пісеньку про зайчика, який зліпив сніговика, що став біля телевізора і дивився мультфільм про яблучко, яке мало трикутну форму і дружило з чарівною паличкою тощо. Вправи на розвиток зорової пам’яті.

Ейдетичні ігри на заняттях з математики: «Знайди невідомі цифри» (розшифрувати загадкові написи і викласти у вільну клітинку картку з відповідною цифрою); «На планеті цифр» (знайти контури знайомих цифр); «Сховай цифру в малюнок» (розвивати уяву дітей, здатність бачити в контурі цифри знайомі предмети; вчити уявляти предмети за їх схематичним зображенням); «Асоціації за кольором»; «В яку геометричну фігуру вписана кожна буква» (...)

Повний текст статті: /smoljaninova_61.doc

Живіцька Л. Правове виховання в дошкільному навчальному закладі

Наталья — Mon, 03 Feb 2014 22:16:50 GMT

Правове виховання в дошкільному навчальному закладі

Живіцька Людмила,

вихователь дошкільного навчального закладу (ясла-садок)

№ 31 «Берізка»

Ралізація прав дитини є основною умовою її всебічного розвитку, життєвого благополуччя, у правовиховній роботі з дошкільниками дуже важливо поєднувати зміст, форми і методи правового та морального виховання.

Ключові слова: дитина, право, правосвідомість, конвенція, декларація, суспільство, покоління.

У системі дошкільної освіти, як і в системі освіти в цілому, відбуваються істотні зміни. Розвиток системи освіти, її рівень, можливості, спрямованість, кінцеві результати визначаються дією принципів гуманізації і демократизації.

Гуманізм - означає ставитися до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прав своїх здібностей. Гуманізація навчально-виховного процесу - це його олюднення, забезпечення з боку тих, хто виховує любов, увагу до дітей і повагу до їх гідності, створення відповідних щодо їхніх стану здоров’я, віку, потреб, інтересів, рівня розвитку статі, індивідуальності умов для різнобічного і повноцінного розвитку [7, с. 5].

На сучасному етапі розвитку суспільства право не тільки охоплює більшість сфер людської життєдіяльності, а й розширює межі своєї дії в міру ускладнення суспільних стосунків. З метою підвищення рівня правової освіти населення, створення належних умов для набуття громадянами правових знань, а також забезпечення їх конституційного права знати свої права та обов’язки Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року затверджено Національну програму правової освіти населення, де ставиться завдання правового виховання населення взагалі і підростаючого покоління зокрема. Метою Програми є підвищення загального рівня правової культури та вдосконалення системи правової освіти населення. Завданням правової освіти громадян є розвиток їх правосвідомості, подолання правового нігілізму, задоволення потреб у правовій інформації, заохочення до участі у розбудові демократичної, соціальної та правової держави, профілактика правопорушень, забезпечення вільного і всебічного розвитку особистості.

Проблема прав дітей - одна з найактуальніших проблем нашого суспільства, але рівень правової культури та знань дітей про свої права й обов’язки доволі низький. Про це свідчать результати опитування інституту соціальних досліджень. Майже кожна шоста дитина взагалі не знає законів, які її захищають. Дітям бракує елементарної обізнаності у сфері прав, обов’язків та відповідальності за багатьох життєвих ситуацій.

Важливість розв’язання проблеми прав дітей зумовлена тим, що реалізація прав дитини є чи не основною умовою фізичного та психічного благополуччя дитини, її розвитку.

Права свідомості дитини сформуються на основі правових знань, уявлень, поглядів, переконань, почуттів, які склалися в нашому суспільстві і становлять суспільну свідомість, що має вирішальний вплив на формування свідомості особистості. Правосвідомість - усвідомлення своїх прав, свобод, обов’язків, дотримання законів, ставлення до державної влади. Правосвідомість охоплює знання, почуття, волю, уяву і думку підсвідомого духовного досвіду особистості.

Основою правосвідомості особистості є усвідомлення, що основне завдання України, як цивілізованої держави полягає в захисті соціальних інтересів, прав і свобод громадян. Свобода і незалежність особистості є умовою безпеки і розквіту України. Тому, ніхто не повинен бути поза системою захисту, турботи і сприяння. Права людини є пріоритетними стосовно суспільних та державних інтересів. Правова держава дотримується верховенства закону, положень про права дитини. Для того, щоб захистити свої права, громадянин зобов’язаний добровільно дотримуватися чинних законів, знати не лише свої права, а й сприймати їх як обов’язки. У цьому діалектика взаємовідносин прав і обов’язків, основна суть виховання правосвідомості.

Для правового виховання потрібно добирати обсяг і зміст життєво важливої і доступної для дітей інформації, яка дасть змогу в обмежений час досягти максимального виховного ефекту, не перевантажуючи пам’ять дітей непотрібними фактами. Правові знання допомагають співвідносити свої вчинки і поведінку своїх товаришів із загальноприйнятими моральними нормами і вимогами законів [4, с. 8].

Дитинство – найважливіший період у житті. Саме в цей час дитина формується фізично, психічно, інтелектуально, набуваючи всіх необхідних знань, умінь, навичок. У більшості випадків якість дитячих років визначає якість усього подальшого життя людини. Вислів «Діти - наше майбутнє», аж ніяк не є просто красивою фразою. Доля будь-якої спільноти, нації, держави у майбутньому залежить від того, яким будуть якості людей, котрі застелятимуть її.

Життєвий досвід не тільки свідчить, а й вчить: не буде дітей - не буде і держави. Діти - дзеркало будь-якої держави, вони її майбутнє.

Через вікову специфіку діти від свого народження не можуть самостійно скористатися власними правами. їм необхідні опіка дорослих, їхня допомога не лише як вияв природних людських почуттів, норм моралі, а й допомога в знанні правових документів і застосуванні їх в інтересах дітей.

Діти досить мало знають свої права та обов’язки. Важливість розв’язання цієї проблеми зумовлена тим, що реалізація прав дитини є основною умовою її всебічного розвитку, життєвого благополуччя.

Про дітей потрібно піклуватися особливо, бо на жаль, життя, здоров’я, навчання, щастя дітей недостатньо захищені. Сьогодні 250 млн. дітей у світі живе завдяки важкій праці, жебрацтву, пограбуванням. 30 млн. дітей не мають можливості відвідувати школи. Щороку від хвороб помирає 5 млн. дітей. Поширюється торгівля дітьми, використання дітей, від яких відмовились батьки, для пересаджування органів.

В Україні з’явився новий тип дітей - «діти з вулиці». Серед них найбільший відсоток неповнолітніх злочинців, наркоманів, торговців наркотиками, повій.

Для того, щоб захистити дітей від аномалій цього світу, було прийнято Декларацію прав дитини, проголошено Конвенцію про права дитини. Україна разом з іншими державами підписала цей документ. Конвенцію про права дитини ратифіковано Постановою ВР № 789-Х11 (789-12) від 27.02.1991 року. Дата підписання Україною: 21 лютого 1990 року. Набуття чинності для України: 27 вересня 1991 року [2, с. 27].

Отже, основне завдання України, як цивілізованої держави, полягає в захисті соціальних інтересів, прав і свобод громадян, що є основою правової свідомості особистості.

У положенні концепції Базового компонента дошкільної освіти окреслено мету право-виховної роботи. Я вважаю, що ми, як педагоги, повинні озброїти дитину умінням жити, сприймати життя в цілісності, піклуватися про формування гуманної особистості на основі знань своїх прав і свобод. На мою думку, обізнану в правовому аспекті людину, потрібно починати формувати ще в дошкільному віці. Виховувати патріотизм, повагу до прав людини, дотримуватись правових норм, толерантності, критичного ставлення до себе та інших, чуйності до всіх членів суспільства.

В основу системи правового виховання дошкільників необхідно поставити «нероздільну» програму морально-правового виховання, тобто у правовиховній роботі з дошкільниками дуже важливо поєднувати зміст, форми і методи правового та морального виховання. Виділяти тільки правові норми, не пов’язуючи їх з моральними, недоцільно. Адже на практиці дитина не стикається з ситуаціями, які вимагають тільки юридичної оцінки без звертання до моральних уявлень, поглядів, почуттів. У сім’ї, дитячому садочку і тим більше, починаючи з першого року навчання, дитині доводиться стикатися з певними правилами поведінки, вибирати певне ставлення до них: бути чемною, чесною, справедливою, поважати старших, цінити працю інших, не ображати старших. Для дітей ці явища виступають і як моральні, і як правові, тому що вони ще не можуть розділити морально допустиме і законне. Ці поняття виступають як єдине ціле. З розвитком таких якостей, як чесність, справедливість, дисциплінованість та інших, у дітей формується і певне морально-правове ставлення до встановленого порядку вдома, у дитсадку, на вулиці.

На формування особистості дітей дошкільного віку мають вплив такі чинники: держава, родина і суспільство.

Держава вирішує питання правового та соціального захисту дітей, дбає про зменшення негативного впливу довкілля на стан дитячого здоров’я, розвиває мережу медичних закладів, забезпечує планомірний розвиток системи освіти.

Другий виконавець - родина. Лише родина є природнім середовищем для фізичного, психологічного і духовного розвитку дитини, для її матеріального забезпечення. Саме родина виступає для неї основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей.

Третій виконавець – суспільство, яке має забезпечити дітям повноправну участь у всіх сферах діяльності, що їх стосується. Державна політика щодо дітей, значною мірою реалізується в основній галузі.

Основними напрямками правового виховання дітей дошкільного віку є знайомство з такими правами:

1. Право на життя.
2. Право на сім’ю.
3. Право на ім’я.
4. Право на житло.
5. Право на харчування.
6. Право на власну думку.
7. Право на відпочинок.
8. Право на освіту.
9. Право на захист від фізичного та психічного насилля.
10. Право на медичну допомогу.

Правове виховання, порівняно з іншими напрямами виховання має свою специфіку. Успіх правового виховання значною мірою залежить від того, наскільки виховна робота активізує внутрішні можливості самої дитини.

Тому перед нами, педагогами, стоїть завдання розширити правові знання дитини, сформувати у неї відповідальність перед суспільством і державою, виховати її в дусі дотримання норм і правил моралі. Майбутнє наших дітей в руках кожного з нас. Завдяки пробудженню свідомості батьків та державній підтримці можна виховати свідоме, морально здорове покоління, що і є основною ідеєю Конвенції про права дитини [3, с. 12].

Система виховання дедалі більше орієнтується на гуманізацію, прищеплення маленьким громадянам загальнолюдських і національних цінностей, покладених в основу прав людини. Мету правового виховання можна вважати досягнутою, якщо дитина набуде здатності самостійно управляти своєю поведінкою.

Завдання навчальної діяльності

Формування ціннісної моральної та правової практики для найкращого забезпечення інтересів дітей - одне з найважливіших завдань. Це означає, що у кожний віковий період дитини необхідно запропонувати максимально повний обсяг матеріальних та інших благ, які потрібні йому для життя та повноцінного розвитку.

У дитини, обділеної турботою і увагою, немає гідної можливості для нормального росту та здорового розвитку, тому проблеми охорони дитинства на всіх рівнях слід приділяти першочергову увагу.

Проблема ця розглядається у двох напрямках:

соціально-правовому;
психолого-педагогічному.

Соціально-правовий напрям передбачає законодавче забезпечення охорони прав дитини, створення системи соціальних, освітніх, культурних та інших дошкільних закладів.

Психолого-педагогічний напрям припускає створення сприятливих умов відповідної атмосфери, стилю життя, спілкування в родині, навчальному закладі.

Дуже важливо нам, педагогам, чітко організовувати діяльність всіх структурних підрозділів. Головне в цій роботі - система і послідовність. Педагог - головна діюча особа всієї роботи. Від нашої позиції, культури та розуміння питання, залежить дотримання прав дітей в дошкільному навчальному закладі та родині. Потрібно озброїти дитину умінням жити, сприймати життя в цілісності, піклуватися про формування гуманної особистості на основі знань своїх прав і свобод [3, с. 8].

Завдання виховання:

- формувати у дітей правові почуття гідності, упевненості в собі, у своїх можливостях;
- розширювати етичні уявлення дітей про добро, справедливість, щирість, дати дітям знання про добро та зло, як протилежні категорії людського буття;
- розвивати самосвідомість дітей, формувати інтерес до життя;
- виховувати у дітей загальнолюдські моральні цінності: порядність, скромність, доброзичливість, чесність, самостійність, відповідальність, наполегливість у досягненні мети, почуття обов’язку;
- формувати у дітей уявлення про сім’ю, рід, родовід; виховувати шанобливе ставлення до рідних;
- виховувати любов до рідного краю, розширювати уявлення дітей про Батьківщину;
- розвивати інтерес до різних професій дорослих;
- формувати у дітей свідоме ставлення до своїх обов’язків у дошкільному закладі та сім’ї; виховувати почуття відповідальності за доручену справу;
- дати дітям знання про культуру спілкування, вміння правильно поводитися в колективі з однолітками та чужими людьми;
0 виховувати в дітей вміння знаходити компроміс у розв’язанні конфліктних ситуацій [5, с. 19].

(...)

Повний текст статті: /zhivicka_31-1.doc

Кошуцька Н. ФОРМУВАННЯ ГЕНДЕРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДОШКІЛЬНИКІВ У ПРОЦЕСІ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОЇ РОБОТИ

Наталья — Mon, 03 Feb 2014 22:09:14 GMT

ФОРМУВАННЯ ГЕНДЕРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДОШКІЛЬНИКІВ У ПРОЦЕСІ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОЇ РОБОТИ

Кошуцька Наталія Дмитрівна,

вихователь, дошкільний навчальний заклад (ясла-садок)

№ 71 «Катеринка» комбінованого типу

У статті розглянуто проблему запровадження моделі гендерного виховання в освітньо-виховний процес дошкільного закладу, яка дозволяє педагогам переглянути традиційний підхід до виховання хлопчиків і дівчаток, вибудувати процес виховання з урахуванням гендерних особливостей вихованців, сучасних соціокультурних потреб суспільства і сучасної педагогічної реальності, що стає важливим фактором ефективного навчання та виховання.

Ключові слова: інтеграція, гендерне виховання, ґендерний підхід, ґендерна культура, стать, компетентність.

Модернізація дошкільного виховання, перехід до особистісно-орієнтованої моделі взаємодії вихователя та дитини спрямовують педагогів на врахування освітніх потреб особистості дошкільнят. Оскільки особистість є статевою категорією, то пріоритети в освіті відкривають перспективи успішного навчання і виховання дітей різної статі. Дослідження в галузі ґендерної педагогіки сприяють вирішенню задач, які стоять перед освітою, розширюють самосвідомість, самопізнання і рефлексію особистості і тому потребують системності та розлогості [1, с. 16].

Гендерні дослідження виникли у 70-х ХХ ст. Це – наукові міждисциплінарні дослідження – культурологічні, соціологічні, філософські, історичні, політичні, психологічні, мистецтвознавчі та ін., метою яких є всебічне теоретичне вивчення соціальних взаємовідносин чоловіків і жінок на основі гендерного підходу. Проблема ґендера у педагогічній науці досить нова, хоча деякі аспекти знаходились у колі інтересів багатьох науковців, а саме опанування основ ґендерної компетентності, ґендерних особливостей змісту роботи з дітьми дошкільного віку (С. Марутян, Н. Плисенко, Т. Репіна, Л. Таранікова, С. Шаповалова), набуття ознак теоретичної і практичної готовності до ґендерного виховання й освіти нової генерації підростаючого покоління (Л. Булатова, В. Кравець, Л. Штильова). Однак проблема формування та розвитку ґендерної самосвідомості не була предметом конкретного психолого-педагогічного дослідження.

Інтеграція ґендерного компоненту в системі дошкільної освіти. Інтеграція – це система, що пропонує об’єднання, з’єднання, зближення навчального матеріалу в єдине ціле. Інтеграція одночасно є метою і засобом. Як мета інтеграція допомагає дітям цілісно сприймати світ, пізнавати красу навколишньої діяльності у всій її різноманітності.

Як засіб інтеграція сприяє набуттю нових знань. Визначимо насамперед сутність понять «гендер» і «стать».

Стать – це сукупність тілесних, фізіологічних та поведінкових ознак, на підставі яких індивіда вважають хлопчиком( чоловіком) або дівчинкою ( жінкою). Ґендер – це соціально-психологічна стать людини, сукупність її психологічних характеристик і особливостей соціальної поведінки, що проявляються у спілкуванні і взаємодії.

Поняття «стать» пов’язують з біологічними характеристиками за сферою сексуальної поведінки, що істотно ускладнює обговорення проблем, пов’язаних зі статтю. Популярне сьогодні поняття «ґендер» містить ідею соціального моделювання та репрезентації статі у різних ситуаціях взаємодії

Інтеграція ґендерного компоненту у безперервну педагогічну освіту, на думку багатьох сучасних зарубіжних та вітчизняних теоретиків, є одним із визначальних факторів упровадження ґендерного підходу в роботу дошкільних навчальних закладів.

Гендерна компетентність педагога являє собою структуровану систему знань про людину як індивіда, індивідуальність, особистість, а також професійно важливих (гностичних, інформаційних, комунікативних, організаційних) умінь, які набуваються одночасно з її власним досвідом.

Професійна компетентність з ґендерного виховання дітей – це новий і найважливіший аспект професіоналізму особистості і діяльності сучасного педагога, яка являє собою сутність як складно структуроване новоутворення, що має у своєму складі три провідних компоненти: предметно-змістовний, який задає та відображає суть концептуальних засад у розумінні феноменів ґендеру і ґендерного підходу в освіті; операційно-діяльнісний, що орієнтує на виконання специфічних функцій професійної діяльності, пов’язаних із ґендерним вихованням дітей; особистісно-професійний, який охоплює зону розширення суб’єктивного простору професіонала через подолання власних застарілих ґендерних стереотипів й усвідомлення своїх нових потенційних можливостей самореалізації в усіх сферах життєдіяльності. Інтеграція ґендерного підходу в освітньо-виховне середовище дошкільного навчального закладу забезпечує ефективність розвитку професійної компетентності педагогів із ґендерного виховання, але слід застосовувати для цього інноваційні засоби і форми методичної роботи: розроблення ґендерних проектів; конкурс; конференції; майстер-клас; семінари; круглі столи [3, с. 1-38].

На цих заняттях педагоги можуть обговорювати свій досвід та проблеми, пов’язані з упровадженням ґендерних підходів у навчально – виховну роботу ДНЗ. А найважливіше те, що робота у сфері ґендерної освіти, як і в іншій діяльності, має бути безперервною. Тоді буде бажаний результат.

Таким чином, ґендерний компонент у системі дошкільної освіти постає як один із важливих принципів, покликаний змінити традиційний напрям навчально-виховних дій у роботі педагога. Він має стати складовою цілі, спрямованої на створення більш рівноправного та демократичного суспільства, у якому задекларовані принципи ґендерної справедливості.

Організація ґендерного виховання з дітьми дошкільного віку. Чи пам’ятаєте людина, у якому віці почала усвідомлювати себе хлопчиком чи дівчинкою? Психологи стверджують, що процес ґендерної ідентифікації починається буквально з моменту народження дитини. Формування психологічної статі дитини залежить не лише від біологічного чинника, а й від соціального середовища, у якому вона розвивається. Сім’я завжди була і буде першим соціальним середовищем, яке визначає ціннісні орієнтації дитини.

Зазвичай, під впливом близьких родичів дитина усвідомлює, яким має бути хлопчик, а якою – дівчинка, чим вони мають цікавитися, якій діяльності віддавати перевагу. Така дитина отримує на майбутнє орієнтири щодо виконання у житті певної статевої ролі – чоловічої чи жіночої.

Окрім сім’ї, на формування ціннісних орієнтирів дитини впливають заклади освіти, групи однолітків, відповідні засоби масової інформації.

У перші роки життя дитини на розвиток її особистості значний вплив має соціальне середовище дошкільного закладу. Саме у ньому дитина починає розширювати свій досвід, ознайомлюватися з культурою і пануючим у суспільстві етичними нормами, «приміряє» їх до себе, випробовує їх у відносинах з однолітками і дорослими. У психології це «вростання у життя» отримало назву соціалізація.

Підготовку дітей до виконання свого життєвого призначення, різних соціальних ролей – мужнього сина, турботливої доньки, доброго брата чи сестри, онука чи онучки, надійного друга чи подруги – треба починати з раннього віку, коли починає формуватися особистість.

Метою ґендерного виховання є: формування правильного розуміння ролі чоловіка і ролі жінки у суспільстві; формування моделі поведінки статі; прищеплення культури взаємовідносин статей.

З огляду на це перед педагогами дошкільного закладу стоять такі завдання щодо ґендерного виховання дошкільників: виховувати у дітей стійкий інтерес і позитивне ставлення до себе як об’єкта пізнання; поглиблювати знання про розподіл усіх людей на чоловіків і жінок, про зміст поняття «хлопчик», «дівчинка», сприяти статевій ідентифікації; формувати здорове ставлення дітей до статевих відмінностей, до народження дитини; правильно і компетентно реагувати на прояви сексуального розвитку дітей різних статей; підтримувати фізичне і психологічне здоров’я дітей, радість світосприйняття, оптимістичне ставлення до навколишнього світу; виховувати стійкий інтерес і позитивне ставлення до рідних, близьких, значимих для дитини людей, бажання бути приємними партнерами у спілкуванні з ними; розвивати уявлення про себе та інших людей як про осіб фізичних і соціальних – зі своїми недоліками, типовими й індивідуальними особливостями; створювати умови для набуття досвіду відносин з навколишнім світом у цілому і світом людей зокрема; стимулювати самостійність, уміння здійснювати мотивований вибір, віддавати комусь / чомусь перевагу; розвивати емпатію як якість особистості – вміння відчувати і розпізнавати стан і настрій людей, поводитися відповідно до них, керувати своїми емоціями і поведінкою; збагачувати знання про свою сім’ю, рід, сімейні реліквії, традиції; ознайомлювати з основними функціями сім’ї як психологічної групи і соціального інституту; ознайомити з розмаїттям соціальних ролей, їх особливостями, виховувати позитивне ставлення до різних соціальних ролей та розуміння необхідності їх існування; закладати основи виконання відповідних своїй статі соціальних ролей.

Найбагатший досвід взаємодії з однолітками різної статі діти набувають у дошкільному закладі. І саме вихователі мають створити оптимальні умови для формування у дітей адекватної статево-рольової поведінки [2, с. 8].

Оскільки гра – провідний вид діяльності дошкільника, вважаємо її використання ефективним та результативним. З ініціативи дітей і за її допомогою розгортаються сюжетно – рольові ігри. Хлопчики та дівчатка в них відображають цікаве, насичене життя сім’ї, наприклад: «Сім’я на відпочинку», «Приймаємо гостей», «Відзначаємо свято».

У роботі з дошкільниками доцільно використовувати метод «таємних порад», під час яких індивідуально обговорюються уявлення дітей про мужність та жіночність, про сильні та ніжні руки, про красу та користь праці. При цьому пояснюють дітям, які чоловічі та жіночі якості потрібні для тієї чи іншої професії, ремесла, а розгляд сюжетних картинок, на яких зображені люди різних професій, допомагає закріпити ці знання.

Програма "Дитина» спрямовує діяльність педагогів на формування життєвої компетентності кожної дитини. Тому вихователі не просто дають дітям певні знання, а і вчать реалізувати їх у житті. Для цього насамперед використовують життєві та спеціально створені проблемні ситуації, близькі досвіду дітей. Ефективними є театралізовані проблемні ситуації , в яких персонажі демонструють кілька варіантів поведінки, а діти вибирають правильну, ту, яка відповідає чоловічій або жіночій моделям поведінки.

Варто звертати особливу увагу на навчання дітей робити подарунки один одному, обмінюватися компліментами, що дуже актуально для формування природних взаємин між хлопчиком та дівчинкою, а згодом між чоловіком та жінкою.

Сформувати моделі відповідно певної статі поведінки допомагають свята та розваги, організовані як дітьми для дорослих, так і разом з дорослими – спортивні та сімейні заходи.

Одним із аспектів роботи дошкільного закладу щодо ґендерного виховання є просвітницька та консультативна діяльність з батьками вихованців. Адже які б чудові казки малюки не слухали, прикладом для наслідування для дівчинки є мама, а для хлопчика – тато.

Першою моделлю статевої поведінки для малюка є поведінка батьків у сім’ї, їхні взаємини. Але на жаль, дитина не завжди має позитивний приклад для наслідування. Діти не завжди розуміють суть того, що відбувається, але добре схоплюють інтонації батьків. Спостерігаючи за іграми дітей в «сім’ю», можна подекуди побачити сцени сварок, використання нецензурних слів, а іноді і бійки. І, на жаль, немає жодних гарантій, що такий приклад поведінки батьків дитина не візьме у своє доросле життя [4, с. 38].

Саме тому важливо налагоджувати контакт між педагогами та батьками. На батьківських зборах потрібно обговорювати з батьками проблеми ґендерного та статевого виховання дошкільників, надавати цікаву та корисну інформацію щодо фізіології та розвитку дитини (медсестра); відмінності хлопчиків та дівчаток (психолог). Батьки разом з вихователями розв’язують складні педагогічні задачі та ситуації щодо виховання хлопчиків та дівчаток, дізнаються про особливості їх мовленнєвого розвитку, а музичний керівник готує та проводить концертні номери за участю хлопчиків та дівчаток.

Батьки можуть допомогти у формуванні правильної ґендерної орієнтації дитини. Але для цього вони самі повинні мати правильне уявлення про розвиток дитини, знати його етапи, що корисно, а що шкідливо, на що треба звернути увагу у своїй поведінці і поведінці дитини, чого слід уникати, а до чого прагнути. Ґендерне виховання - це усвідомлена грамотна допомога дитині в її моральному і психічному розвитку, передусім з боку батьків [12].

Необхідність підвищення педагогічної культури батьків обумовлена також наступними передумовами: хочуть батьки або ні, вони постійно впливають на розвиток своїх дітей; сім’я впливає на дитину через систему стосунків: батьки між собою, кожен з них; сім’я є «фільтром» на шляху входження дитини в ґендерну культуру [2].

Розвиток педагогічної свідомості припускає створення умов для реалізації людиною своїх природних педагогічних можливостей, надання педагогічної підтримки вже наявних у людини педагогічних знань, умінь і навичок і переходу їх в новий якісний стан, тобто підведення суб’єкта до саморозвитку; і, нарешті, здійснення цілеспрямованого керівництва процесом розвитку педагогічної свідомості через включення її в систему стосунків з людьми.

Формування педагогічної свідомості батьків обов’язково передбачає розширення усієї сфери свідомості, а не зациклення тільки на одних педагогічних проблемах. Педагогічні проблеми спостерігаються рельєфно на фоні підвищення загальної ерудиції людини.

Розширення педагогічної свідомості є цілеспрямованим процесом включення людини в рішення сучасних педагогічних проблем на основі існуючих базових педагогічних знань, умінь і навичок, підведення до розуміння недостатності базових знань для вирішення деяких педагогічних проблем і спонукання до колективного і індивідуального пошуку способів вирішення.

Як мама, так і батько реалізують різні моделі ґендерних ролей, які не суперечать один одному. Донька або син, таким чином, знайомляться з різними моделями поведінки у суспільстві. Вплив обох батьків на формування, становлення і розвиток хлопчиків і дівчаток потрібні.

Аналіз психолого-педагогічної літератури підкреслює необхідність навчання ґендерним ролям батьків: багатогранні ґендерні ролі дружини і чоловіка, батька і матері, господині і господаря вимагають сукупності умінь та навичок, великого кола знань. Готовність, бажання і позитивна орієнтація на виконанні специфічних для кожного члена сім’ї ролей є вагомим результатом процесу ґендерного виховання дитини.

Ми погоджуємося з поглядами Ш. Бурн, яка вважає, що батькам необхідно навчитися виховувати дітей виходячи з індивідуальних особливостей, а не з передбачуваних статевих відмінностей. Вона стверджує, що ґендер дітей може впливати на те, чого батьки від них чекають, а це може спричинити різне відношення до дітей, засноване на їх ґендерній приналежності. В результаті у дітей можуть виробитися гендерно диференційовані навички і уявлення про себе, які стануть потім обмежувати їх можливості [1].

Розглянемо перший напрямок нашої роботи - робота по підвищення інтересу до себе як педагоговів-вихователів. У контексті вирішення цього завдання нами застосовувалися методи активізації батьків, які спрямовані на виникнення інтересу до себе як вихователів, до обговорюваного матеріалу, бажання батьків активно брати участь в житті дитини, усвідомлення відповідальності за виховання дітей.

Методи, що мають активізуючий характер, - це питання до батьків по матеріалу, що викладається, постановка дискусійних питань, пропозиції батькам для обговорення, наведення прикладів з літературних джерел, анкети т.д. Нині педагогами і психологами розроблені методи активізації батьків, наприклад, Е. Арнаутова пропонує ігрові прийоми: «Гра у м’яч», «Іграшковий мікрофон», перегляд відеороликів із записом занять і так далі [3].

Наступний напрямок - робота по збагаченню батьків педагогічними, психологічними та іншими знаннями, підвищення педагогічної культури.

Велику увагу слід приділяти активізації самоосвіти батьків з питань ґендерного виховання дітей дошкільного віку. На думку І.Якиманської, самоосвіта - це активна, послідовна і в цілому безповоротна якісна зміна статусу особистості на основі діяльності рефлексії людини. Н. Крилова розглядає самоосвіту «як процес самоорганізації, саморозвитку особистості, який тісно пов’язаний із загальнолюдською культурою і із завданнями розширення її життєвого досвіду» [8]. Велика роль в активізації самоосвіти належить самим батькам.

Ми пропонували для самоосвіти батьків різні форми взаємодії, і в першу чергу, наочні форми, які можна розділити на загальні та індивідуальні. До загальних відносяться дисплеї: дошка оголошень, папки-пересувки, листівки на педагогічні та психологічні теми, план рекомендацій по вихованню дитини в журнал «В нашій дружній сім’ї» і та ін. До індивідуальних форм самоосвіта відносяться: брошури, записки, особисті блокноти, бюлетні, також дискусії, діалоги, обговорення ситуацій, вирішення кросвордів, аналіз дитячих висловлювань, тренінги. Результатом самоосвіти батьків повинне стати компетентне вирішення ситуацій, питань, пов’язаних з ґендерним вихованням дітей дошкільного віку.

Застосування деяких знань у практиці, здійснення ґендерного виховання в сім’ї для багатьох батьків є важким. Тому на сучасному етапі в роботі з батьками з’являється поняття «включеність батьків» в діяльність дошкільного навчального закладу тобто їх активну участь в роботі дошкільного навчального закладу [2, 5]. Найважливішим способом реалізації співпраці педагогів і батьків є організація їх спільної діяльності, в якій батьки - не пасивні спостерігачі, а активні учасники процесу. Взаємодія з батьками повинна будуватися на принципах співпраці, ознаками якої є: усвідомлення мети діяльності кожним учасником процесу; чіткий розподіл і кооперація праці між ними; особистий контакт між учасниками процесу з обміном інформацією, взаємною допомогою, самоконтролем; позитивні міжособистісні стосунки.

Під включенням батьків у навчально-виховний процес дошкільного навчального закладу ми розуміємо їх участь у: організації освітнього процесу; створенні творчих груп, які активно діляться свої досвідом з проблеми ґендерного виховання дітей; організації сучасного предметно-розвиваючого середовища в групах (створення фільмотеки, аудіотеки, бібліотеки, ігротеки; виготовлення сімейних книжок-саморобок, практична допомога в групі, виготовлення дидактичного матеріалу і т. д.) [2, с. 7].

Показником міри залученості батьків у діяльність дошкільного навчального закладу є: сформованість уявлень батьків про сферу педагогічної діяльності (специфіці роботи з дітьми дошкільного віку; про особливості освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі; про діяльність вихователя);володіння необхідними практичними уміннями і навичками виховання та навчання дітей дошкільного віку з цієї проблеми; прояв інтересу до освітнього процесу в групі; ініціатива батьків у наданні допомоги.

Організація співпраці дітей, батьків і педагогів залежить передусім від того, як складаються взаємини дорослих у цьому процесі. Результат виховання може бути успішним тільки за умови, якщо педагоги і батьки стануть рівноправними партнерами, оскільки вони виховують тих самих дітей. В основі цього союзу має бути покладена єдність прагнень, поглядів на освітній процес, вироблені спільно загальні цілі і завдання, а також шляхи досягнення результатів [2, с. 10].

Отже, відзначимо, що сім’я на усіх етапах життя людини - один з найважливіших компонентів її мікросередовища, а для дитини, особливо в перші роки її життя, виховна дія сім’ї є домінуючою. Як безпосереднє соціальне оточення сім’я має максимальні, в порівнянні з іншим будь-яким соціальним інститутом, можливості для поступового залучення дітей до соціальних цінностей і ґендерних ролей, введення їх в складний і суперечливий світ, забезпечення граничної безболісності їх адаптації в соціальній, професійній і особистій сферах.

Результативність роботи з ґендерного виховання знаходить своє відображення у покращенні показників компетентності дітей. Ці показники компетентності в свою чергу дозволяють формувати такі базові якості особистості як людяність, розсудливість, працелюбність, відповідальність та інше.

Таким чином, узагальнюючи викладене, можна зробити висновок: розпочинати ґендерне та статеве виховання слід з раннього дитинства; інформацію про питання статі та статево – рольової поведінки треба надавати своєчасно, виходячи з індивідуальних та вікових особливостей дитини; інформація має бути правдивою, не формувати у дитини хибних знань чи ставлень, особливо, якщо це стосується статі та статевих відносин.

Ґендерне та статеве виховання дошкільників має орієнтуватися на те, щоб сьогоднішні малюки, ставши дорослими, змогли створити щасливу гармонічну родину. Одна з найважливіших умов реалізації цієї мети – подолання розрізненості хлопчиків та дівчаток у дошкільні роки, формування у них дружніх стосунків, культури спілкування, поваги один до одного.

Список використаної літератури:

1. Кубриченко Т. Ґендерний розвиток дівчинки / Тетяна Кубриченко // Дошкільне виховання. – 2011. – № 3. – С. 16-19.
2. Очкур В. В. Ґендерна стратегія виховання та гендерний підхід у розвитку дітей дошкільного віку / В. В. Очкур // Дошкільний навчальний заклад. – 2012. – № 4. С. 2-14.
3. Проценко О. Психостатевий розвиток та основи ґендерної культури дітей дошкільного віку / Оксана Проценко // Психолог дошкілля. – 2011. – № 8. – Вкладка. – С. 1-38.
4. Сьоміна А. Ґендерне виховання дітей дошкільного віку / Анжела Сьоміна, Олександра Куксенко, Валерія Гормаш // Вихователь-методист дошкілього закладу. – 2011. – № 4. – С. 36-50.
5. Сьоміна А. Особливості ґендерного виховання дошкільників різного віку / Анжела Сьоміна, Олександра Куксенко, Валерія Гармаш // Вихователь-методист дошкільного закладу. – 2011. – № 5. – С. 40-56.
6. Товкач І. Ґендерне виховання дошкільнят / Ірина Товкач // Дошкільне виховання. – 2012. – №3. – С. 8-11.
7. Цибко Л. Юні леді та джентельмени: заняття для старших дошкільнят / Лариса Цибко, Валентина Микитченко // Дошкільне виховання. – 2011. – №4. – С. 22-23.
8. Гураш Лариса Ґендерне виховання. Дівчатка і хлопчики різні! / Л. Гураш // Дитячий садок (Шк. світ). – 2008. – № 38. – Вкладка.
9. Козир М. Ґендерне виховання дошкільників / Майя Козир // Дитячий садок (Шк. світ). – 2010. – № 38. – С. 30-31.
10. Луценко Вікторія. Диференційований підхід у вихованні дошкільників різної статі / В. Луценко // Дитячий садок (Шк. світ). – 2009. – № 27. – С. 37-40.
11. Ткаченко М.В. Творчо - інформаційний проект «Формування Я-хлопчика та Я-дівчинки – чоловіка та жінки» / М. В. Ткаченко // БВДС. – 2009. – № 12. – С. 12-20.

Руденко Л. Розвиваючі ігри В'ячеслава Воскобовича

Наталья — Mon, 03 Feb 2014 21:58:40 GMT

Розвиваючі ігри В'ячеслава Воскобовича

Руденко Людмила Вікторівна,

вихователь дошкільного навчального закладу (ясла-садок) №27 «Вишенька»

У статті висвітлено проблему творчого підходу у педагогічній дидактиці на прикладі розвиваючих ігор В’ячеслава Воскобовича, основними принципами серед яких виступають цікавість, пізнання та творчість дітей дошкільного віку.

Ключові слова: розвиваючі ігри В’ячеслава Воскобовича, цікавість, пізнання, творчість, весела казка.

The article deals with the problem of creativity in teaching didactics as an example of educational games of Vyacheslav Voskobovych, the main principles of which are the interest, knowledge and creativity of preschool children.

Keywords: educational games of Vyacheslav Voskobovych, curiosity, knowledge, creativity and funny tale.

Сьогодні людині для активної участі в житті суспільства, проявлення себе як особистості, необхідно постійно проявляти творчу активність, знаходити і розвивати свої індивідуальні здібності, безперервно вчитися та самовдосконалюватися. Тому в навчанні ми на перше місце ставимо завдання розвитку дитини.

Багато хто скаже, що дитина розвивається в процесі різного навчання, але на сучасному етапі необхідний цілісний розвиток кожної дитини, що є передумовою максимального розвитку особистості, його здібностей, інтересів і нахилів, формування культурної, активної та творчої особистості. Для вихователя стає необхідним розуміння того, як можна будувати, опираючись на дошкільний досвід дитини, основу майбутньої, нової для нього навчальної діяльності.

Розвиток духовно багатої, загальнокультурної, соціально адаптованої, творчої особистості дитини починається з розвитку її творчих здібностей або креативності, - це за визначенням американського психолога Е. Фромма - здатність дивуватися і пізнавати, вміти знаходити рішення в нестандартних ситуаціях, це спрямованість на відкриття нового і здатність до глибокого опрацювання і засвоєння власного досвіду.

Основними показниками творчих, креативних здібностей є:

швидкість думки - це кількість ідей, що виникають за одну одиницю часу;

гнучкість думки - це здатність швидко й без внутрішніх зусиль переключатися з однієї ідеї на іншу, бачити, що інформацію, отриману в одному контексті, можна використати і в іншому;

оригінальність - здатність до генерації ідей, що відрізняються від загальноприйнятих до несподіваних рішень;

допитливість – здатність дивуватися, відкритість та інтерес до всього нового;

сміливість – здатність приймати рішення в складних ситуаціях, не лякатися власних висновків і доводити справу до кінця.

Будь-яке завдання, подане в ігровій формі, дозволяє не лише швидко повторити, закріпити чи систематизувати знання, а й завжди викликає у дітей зацікавлення та спонукає до діяльності.

Розвиток креативності, як здатності до творчості, набуває сьогодні такої значущості тому, що вона є базовою якістю особистості, її ядром, центральною характеристикою. Час повернутися обличчям до природної здібності дитини творити, підтримати її, створити для її прояву сприятливі умови, стимулювати прагнення дошкільнят робити по-своєму, виявляти творчість та оригінальність.

Відомі психологи та педагоги говорять про те, що знання дитині не потрібно давати в готовому вигляді. Це означає, що педагог повинен вміти моделювати такі ситуації, коли у дитини проявляється потреба в певному способі дії, а також організовувати, направляти та підтримувати діяльність дітей по оволодінні знаннями.

Кожному з нас відомо, що дитині часто буває необхідна допомога дорослої людини. Її захист, порада і навіть проста участь, ніжний погляд. Посмішка, щоб вона не почувалася покинутою. Малюкові не повинно бути нудно. З дітьми треба гратися, якомога більше гратися. Без гри не може бути повноцінного розумового розвитку. Діти граються не тільки тоді коли бігають, змагаються у швидкості і жвавості. Гра може полягати у великій розмаїтості творчих здібностей, уяві. Діти дуже люблять казки, і тому ця цікавість дітей до казок дуже часто використовується для підвищення ефективності навчання дошкільнят.

Цікавість винаходів та ігор Вячеслава Воскобовича в тому, що з їх допомогою легко можна навчити розпізнаванню кольорів, вивченню геометричних фігур, напрямку, цифр, букв. І разом з тим гра, яка придумана на основі казки, викликає у дітей радість, емоційне піднесення та збагачує уявлення дітей, сприяє розвитку пам’яті, уваги, мислення. У кожної дитини є певні здібності, - треба тільки їх вміти розвивати. Трішечки фантазії, декілька рухів пальчиками і з’являється мишка, кораблик, літачок…

Ігри В. Воскобовича – це своєрідна головоломка, яка розвиває дрібну моторику пальчиків, просторове та логічне мислення, увагу, пам’ять, уяву. Невимушено дитина запам’ятовує геометричні фігури, їх розмір, структуру. Крім того легко запам’ятовується співвідношення цілого і частини, колір, форма, величина, розвивається уява, та творчі здібності. Дитині цікаво писати цифри не олівцем і ручкою, а шнурочком. Це тренує моторику пальців та кисті дитини.

Розвиваючі ігри В. Воскобовича спонукають дитину до специфічного образного пізнання дійсності, яке виявляється у вмінні спостерігати, порівнювати, виділяти головне, аналізувати форму, об’єм, пропорції, колір, але водночас зберігати цілісне уявлення, розвивати зорову пам’ять, окомір, дрібну моторику пальців. Під час практичної діяльності, що є домінантою заняття, діти відтворюють своє власне бачення дійсності, передають різними засобами свій емоційний стан, активізуючи мислення, даючи простір дитячій уяві, фантазії. Вони виховують у дітей вольові якості характеру (вміння зосереджуватись, наполегливість у досягненні мети, посидючість, охайність), творчі здібності, художній смак, самостійність, ініціативність, формують естетичні почуття, навички етико-оцінних суджень та культуру бачення, збагачують духовний світ дитини, організовують та спрямовують її поведінку, допомагають відчути впевненість у власних здібностях [2, с. 4].

У процесі практичної діяльності діти отримують комплекс емоційно-почуттєвих вражень, необхідних для розвитку психічних процесів, природжених здібностей та формування життєвих компетенцій. Разом з дітьми, цьому можна навчати і батьків в індивідуальних консультаціях та бесідах. Знаючи якнайбільше про те чим займаються їх діти, вони прагнуть підтримати вихователя та допомагають здійснювати добрі наміри в життя.

Розвиваючі ігри В’ячеслава Воскобовича – це інтеграція психологічних і педагогічних технологій, яка здійснює стимуляцію розвитку пізнавальної сфери та відпрацювання певних умінь та навичок. Дуже важливо, щоб при такому розмаїтті завдань поставлених перед розвиваючими іграми, вони залишалися цікавими, оригінальними, давали дитині можливість для творчості та не втрачали своєї цікавості від гри до гри.

Проблема розвитку дитини набуває все більшого значення в наш час, коли зусилля педагогів і психологів спрямовані на формування гармонійно-розвиненої особистості. Для успішного розв’язання цієї проблеми велике значення має розвиток творчих здібностей дітей, дитячої активності та самостійності, уяви, уваги, емоційно-образного і логічного початку, формування уявлень про навколишній світ, та мовленнєвих навичок.

Цікаві розробки та ігри В. Воскобовича дають можливість вихователю творчо мислити, не притримуватися стандартизації, а кожного разу придумувати нову казку, занурюватись в чудернацький світ фантазії.

Поштовхом до винаходу ігор у В. Воскобовича стали власні діти. Вони народилися у інженера-фізика в часи «перебудови» (1985 – 1991 рр.), і відвідування магазинів іграшок не давали бажаних результатів. Дітям пропонувались ігри, в які грали ще бабусі наших бабусь. А в країні вже велися розмови про альтернативну педагогіку. І В’ячеслав Валерійович Воскобович вирішив внести власний вклад в передові методи виховання.

Перші ігри з’явилися на початку 90-х. Це «Геоконт», «Квадрат Воскобовича», «Складушки», «Кольоровий годинник». Вони зразу привернули до себе увагу. З кожним роком їх ставало все більше – «Прозорий квадрат», «Прозора цифра», «Доміно», « Планета множення», серія чудо – головоломки, «Математичні корзинки». З’явилися й перші методичні казки. Практика Воскобовича швидко вийшла за рамки сім’ї. З проханням поділитися досвідом його стали запрошувати на семінари, спочатку в рідному тоді ще Ленінграді, а потім і за його межами [2, с. 12].

Чим же цікаві ігри Воскобовича?

Конструктивними елементами. Наприклад, в «Геоконті» - «динамічна резинка» як засіб конструювання, в «Квадраті Воскобовича» - жорсткість та гнучкість одночасно, в «Прозорому квадраті» - прозора пластинка з непрозорою частинкою, в «Шнуру-забавнику» - шнурок і т. д.

Широким віковим діапазоном учасників ігор. Одна й та ж гра цікава для дітей і трьох і семи років, а інколи і навіть учнів середньої школи. Це тому, що в ній є вправи на одну-дві дії для малят і складні завдання для старших дітей.

Багатофункціональністю. За допомогою однієї гри можна вирішити велику кількість навчально-виховних задач. Непомітно для себе малюк освоює цифри і букви; пізнає та запам’ятовує колір, форму; тренує мілку моторику рук; вдосконалює мову, мислення, увагу, пам’ять, уяву.

Ігри несуть в собі способи навчання читання, розвиток математичних навиків, конструювання, розвиток творчих здібностей. Такі серії як «Цифроцирк», «Місто папуг», «Домашня ігротека» є дидактичним матеріалом для раннього навчання, а також вчать дитину самостійності. На відміну від інших дидактичних розробок, матеріал викладений просто і доступно, що ним можуть користуватися батьки, педагоги та вихователі без додаткового навчання.

Творчим потенціалом. З якою грою дитина грає найдовше? Звичайно з тою, яка дає йому можливість втілювати задумане в дійсність. Скільки цікавого можна придумати та зробити з деталей «Чудо-головоломок», різнокольорових павутинок «Геоконта», «Квадрата Воскобовича»: машини, літаки, кораблі, метеликів та пташок, лицарів та принцес – цілий казковий світ! Ігри дають можливість проявляти творчість і дорослим.

Казкове обрамлення. Цікавість дітей до казок – це і додаткова мотивація, і модель опосередкованого навчання. Діти з задоволенням граються не з квадратами та трикутниками, а з «Крижинками Озера Айс» і «різнокольоровими павутинками Павука Юкка», розгадують разом з «Малюком Гео секрети Чудо-Квітки». Нове, незвичайне і нестандартне завжди приваблює увагу дітей та краще запам’ятовується.

Образністю та універсальністю. Це найголовніше, що відрізняє ігри Воскобовича від інших. Ігри, наповнені казковим змістом, особливою мовою, яку ми, дорослі, втрачаємо за раціональними словоформами. Всі ігри, звернені до головного учасника – дитини. Казки, завдання, добродушні образи, такі як мудрий ворон Метр, хоробрий малюк Гео, хитрий В’юсь, забавний Магнолик, супроводжуючи дитину по грі, вчать його не тільки математиці, грамоті, логіці, читанню, а й людським взаємовідносинам, допомагають знайти спільну мову з дорослими учасниками гри. Адже це так цікаво грати не в квадрати та трикутники, а в «Крижинки озера Айс», розглядати і створювати на «Геоконті» не моделі конструювання, а «павутинки павука Юкка», або називати промінці і відрізки «оранжевим криком Червоного звіра» і «зеленим свистом Жовтого птаха», або «синім шепотінням Блакитної риби».

Образність в описі зображення казкових героїв, образи цифр і букв не тільки точно вивірений психологічний прийом наочної асоціації і емоціонального «якорення» об’єкта, але й особлива технологія мотивації діяльності. Побудовані на вікових мотиваційних акцентах діяльності – цікавості, образності, доступності, нестандартності, новизни сприйняття, різноплановості – ігри інтригують, мобілізують увагу, цікавість і постійно втягують дитину в процес мислення та знаходження рішення поставленої задачі. Дитина вимушено входить в ситуацію, яка потребує від неї чіткого алгоритму наступності дій, аналізу запропонованого завдання, розуміння певних цілей та пошуку варіантів рішення. При цьому роль дорослого зводиться до супроводження рішення, рівноправного граючого партнера в той час, як навчанням займається гра. Це полегшує роботу з розвиваючими іграми. А після заняття можна пограти в цих персонажів, придумати для них нові подорожі та ігри [2, с. 14-45].

Емоційна культура. В грі вона заключається в тому, що частіше всього, коли мова заходить про дітей, про виховання та розвиток, ми, дорослі, стаємо дуже серйозними. І більшість педагогічних прийомів у викладенні нагадують збірник уставів, концепцій, положень про гру. Але ж гра – справа весела. Тому яскравою особливістю цих ігор є легкість в відношенні, влучний гумор та іронія, яку дитина сприймає як мову рівноправ’я, підтримки, коли буває нелегко. Наприклад, як придумати автомобіль для Бармалея, Буратіно, Дюймовочки.

Створюючи моделі словоформ, конструюючи, граючись, дитина в таких іграх розвиває головні якості особистості: творчість, несхожість, творче мислення, гнучкість суджень та вміння створювати та вибирати із багаточисельності варіантів. На допомогу йому приходять чудово ілюстровані зразки – казкові машини «Муррседес», «Бармалепель», «Лягуар». Головне, що граючись, дитину не залишає весела посмішка першовідкривача.

Можливості використання. Величезна можливість цих ігор у використанні в домашніх умовах, в колі сім’ї, в групах дитячого садочка, в школі, в індивідуальній та груповій практиці. Структура гри має суворо алгоритмований характер і дозволяє використовувати її в різних моделях навчання. Це можливість побувати в дитинстві своєї дитини, індивідуальної та корекційної роботи, це цікавий матеріал для занять. Причому ігри можуть бути використані як індивідуальний матеріал, так і в якості наочності (наприклад «Геоконт», комплекс «Ларчик» - великих розмірів).

Пріоритетність в виборі ігор. Досвід показує, що для занять за розвиваючими іграми Воскобовича пояснення правил та завдань достатньо організувати один раз, а доступність, технологічність матеріалу дозволить дитині кожен раз спілкуючись з грою, відкрити нові напрями розгортання сюжету.

Неструктурований образний матеріал стимулює спонтанну творчість і завдання батьків викликати зацікавлення, використати гнучкість ігрового сюжету. Початок гри може бути різним: дитина «випадково» наштовхується на гру, залишену на видному місці і починає самостійно знайомитися. Або знайомство з грою починається зі знайомства з казкою і через образність та захоплюючий сюжет стимулюється стійка цікавість до ігор. Принцип «граємо-відчуваємо-пізнаємо», крок за кроком послідовно забезпечує не тільки веселе проведення часу, але і технологічну модель навчання, створену не на необхідності в отриманні знань, а на постійній цікавості, творчості як дитини, так і дорослого.

Наприклад, ігровий тренажер «Ігровізор», навчальний комплекс «Скринька» розроблені таким чином, щоб створити педагогу, вихователю, дорослому широкий вибір можливостей навчання, самореалізації, фантазування разом з дітьми. Але гра – це не тільки технологія розвитку. Побудована по принципу досягнення, гра розроблена з можливістю діагностики динаміки формування навичок та умінь, дозволяє розвивати найбільш слабкі сторони, шляхом спостереження, складання індивідуальних карт та спеціальної діагностики.

Для ефективного вирішення навчальних завдань по технології «Казкові лабіринти гри» можна створити населений персонажами казок ігровий осередок – «Фіолетовий Ліс». Це свого роду віртуальний, неіснуючий світ і сенсорна зона, в якій дитина активно діє з розвиваючими іграми в горизонтальній площині, реалізуючи свої творчі плани. Казковість розвиваючого середовища створює додаткову ігрову мотивацію та спонукає до релаксації дітей.

Розвиваюче середовище - це не тільки забезпечення дітей матеріалами для творчості і можливості постійно працювати з ними, а ще й атмосфера в колективі. Інтелектуально-творчому розвитку дітей допомагає і те, що дитина впевнена, що її творчість не отримає негативну оцінку дорослих, а навпаки - їх підтримку за свої творчі починання.

Технологія «Казкові лабіринти гри» включає різні форми організації дитячого колективу: логіко-математичні ігри, інтегровані ігрові завдання, сучасну ігрову діяльність дітей і батьків, самостійну гру дітей.

Найкращий результат розвитку та навчання дітей дає використання ігор В. Воскобовича в рамках навчальної програми, направленої на розвиток пізнавальних здібностей, математичних уявлень, екологічного виховання, ознайомлення з навколишнім світом та конструювання.

(...)

Повний текст статті: /stavicka_52.doc