Караваєва Тамара
Анатоліївна,
вихователь-методист
дошкільного навчального закладу (ясла-садок)
№ 48 «Журавочка»
У статті розглядається
проблематика сюжетно-рольових ігор у вихованні старших дошкільників як важливої
методики встановлення взаємозв’язку ігрової,
мовленнєвої діяльності і спілкування.
Ключові слова: мовлення, спілкування,
ігрова діяльність, сюжетно-рольова
гра.
Розвиток мовлення дітей
дошкільного віку є однією зі стрижневих проблем сучасної дошкільної
лінгводидактики. Її актуальність зумовлюється пріоритетними напрямами
Національної доктрини розвитку освіти України у XXI
столітті, Законів України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Комплексними
заходами щодо всебічного розвитку і функціонування української мови»,
спрямованими на модернізацію дошкільної освіти, оновлення змісту, вдосконалення
форм, методів і технології навчання дітей рідної мови, розвитку культури
мовлення та мовленнєвого спілкування.
Мовленнєве спілкування є одним із
перших видів діяльності, яким дитина оволодіває в онтогенезі; воно є
універсальною умовою розвитку особистості в період дошкільного дитинства, у
процесі різнопланового спілкування в ігровій діяльності дитина пізнає природний,
предметний і соціальний світ, що її оточує, в його цілісності й
різноманітності; формує і розкриває свій власний внутрішній світ, свій образ
«Я»; засвоює і створює культурні цінності, виступаючи при цьому активним
суб’єктом взаємодії.
Базовий компонент дошкільної
освіти визначає кінцевою метою мовленнєвого розвитку випускника дошкільного
закладу сформованість у нього комунікативної компетенції. Мовленнєвий розвиток дитини є головним інструментом,
за допомогою якого вона встановлює контакт з довкіллям і завдяки якому відбувається
соціалізація дитини. Водночас, як засвідчує практика, поширення
комп’ютеризації, телебачення та інших технічних засобів, які стали доступними
і дітям дошкільного віку як у сім’ї, так і в дошкільних закладах, обмежують
безпосереднє спілкування дітей з іншими мовцями, внаслідок чого збагачується
їхня пізнавальна сфера і водночас гальмується мовленнєва. Зазначимо, що мовленнєва компетенція є однією з
провідних базисних характеристик особистості, що формується на етапі дошкільного
дитинства. Своєчасний і якісний розвиток мовлення - важлива умова повноцінного
мовленнєвого розвитку випускника дошкільного навчального закладу.
Важливе місце в системі засобів розвитку мовлення
дошкільників посідає гра. У ході гри діти мають можливість діяти, конкретні дії
зумовлюють мовленнєву активність дошкільника і водночас спрямовують розвиток
гри. Це перехідна, проміжна ланка між повною залежністю мовлення від речей
і предметних дій та свободою слова.
Завдяки розвитку спілкування і пізнання у процесі
навчання і виховання, їх взаємодії і злиття у різноманітних формах виникає на
їх основі така «синтетична» форма діяльності, як ігрова (Б.Г. Ананьєв). В ігровій діяльності відбувається пошук предметів-замінників і
символічне зображення предметних дій, що передають характер відносин між людьми, форми і
типи їхнього спілкування. Ігрова діяльність тренує знакову функцію: заміщення
знаками і знакові дії. Ігрова діяльність виступає засобом пізнання культури
свого народу, його традицій, обрядів, звичаїв. Відтак, у дитячих іграх яскраво
відображується взаємозв’язок національної культури народу і його мови,
взаємозв’язок пізнання, спілкування і діяльності дитини, що і становить
сутність мовленнєво-ігрової діяльності.
Мовленнєво-ігрова діяльність – це
діяльність, що вимагає використання набутих раніше знань, мовленнєвих умінь і
навичок у нових зв’язках і обставинах. У цій
діяльності діти, на основі набутих уявлень про предмети, уточнюють і
поглиблюють свої знання. Основою для мовленнєво-ігрової діяльності є сформовані
уявлення про побудову ігрового сюжету, різноманітні ігрові дії з предметами,
засвоєні мовленнєві вміння і навички. Як форма навчання дітей,
мовленнєво-ігрова діяльність виконує пізнавальну і розважальну функції. Однією
з найважливіших функцій ігрової діяльності є функція мовленнєвого спрямування.
Мовленнєво-ігрові дії гравців спрямовані на інших учасників гри. У процесі гри
дитина користується як діалогічним, так і монологічним мовленням. Саме в
ігровій діяльності яскраво виявляється образність і виразність дитячого
мовлення, в якому поєднуються мовні і не мовні засоби виразності.
Мовленнєво-ігрові дії виступають і засобом творчого мовленнєвого самовираження (Л.І. Березовська). Як самостійний вид діяльності, мовленнєво-ігрова
діяльність - це процес, що ґрунтується на інтересі дитини до гри, її правил і
дій. У кінцевому результаті мовленнєво-ігрова діяльність спрямована на розвиток
і вдосконалення мовлення дітей.
Провідною діяльністю дитини дошкільного віку є гра. Граючись, дитина
пізнає навколишній світ і формує свій внутрішній, вчиться перемагати і
програвати. І що частіше дитина наслідує, переймає ігри, запропоновані
дорослими у молодшому дошкільному віці, то активніше вона береться за створення
своїх власних ігор – у старшому.
Особливе
місце серед інших посідають ігри, що створюються самими дітьми. їх називають
творчими, оскільки ігрова діяльність має яскраво виражений самодіяльний і
творчий характер. О.П. Усова таким чином визначає творчі ігри: «Творчі ігри – це
такі ігри, в яких виявляються образи, що містять умовне перетворення довкілля» [4].
Творча
вербальна гра - це самостійне створення дітьми ігрового задуму і сюжету гри на
основі знайомих дітям художніх творів, тобто творча інтерпретація змісту декількох
знайомих дітям казок, оповіданню тощо.
Головною
ознакою, центром творчої гри є наявність уявлюваної ситуації, яку створює
дитина, замість реальної дії у ній виконують певну роль, відповідно до тих
значень, які вона надає предметам, що її оточують. У творчій грі все «нібито»,
«умовно», але в цьому умовному оточенні, що створюється уявою, багато
справжнього: ігрові дії гравців завжди реальні, їхні почуття, переживання -
щирі. Завдяки ігровій уявлюваній ситуації дитина вчиться мислити про реальні
речі і дії.) 3 цією особливістю пов’язане і виникнення задуму в грі. Поява
задуму, пошуки засобів для його реалізації мають зв’язок і з розвитком творчої
уяви і означають перехід до творчої діяльності. Творчий характер гри
підтверджується і тим, що дитина не копіює дійсність, що її оточує, а,
наслідуючи те, що бачить, комбінує свої уявлення. При цьому емоційний,
мовленнєвий та інтелектуальний аспекти розвитку у грі взаємообумовлені. Дитина по-справжньому переживає те, що відображає у грі, і мислить про те, що раніше емоційно
сприйняла, відповідно оформлює це словами. Відображення довкілля відбувається шляхом прийняття на себе певної ролі. Однак дитина наслідує образи не повністю,
оскільки не має реальних можливостей для дійсного виконання операцій прийнятої
ролі. Тому у творчій грі вона виконує символічні дії, реальні предмети замінює
іграшками або умовно тими предметами, які має, приписуючи їм необхідні функції Р.Й. Жуковська відзначає, що, виконуючи прийняті на себе ролі, діти
неодноразово повертаються до дійсності, освоюються в ній, пізнають її
поступово, добровільно, без примусу. Довільність дій є характерною особливістю
творчої гри. Результати її не продуктивні, вони умовні, через те, що у процесі
гри дитина майже нічого не змінює у довкіллі. Однак ігрова діяльність значно
збагачується різноманітними уявленнями про довкілля: фізичні якості предметів,
їх суспільно значущі функції, людські взаємини тощо. У творчій грі зростає
мовленнєва активність дітей. Відбувається включення дитини в самостійний пошук
інформації, завдяки чому збагачується мовлення. Творчу гру організовує
мовлення, оскільки під час гри діти обмінюються думками, планують хід гри.
Саме творча гра дає дитині позитивні емоції, активізує уяву і фантазію.
Найбільш поширеним і улюбленим видом творчих
ігор для дітей є сюжетно-рольові ігри Сюжетно-рольова гра дітей дошкільного
віку була предметом дослідження багатьох учених, як психологів (Ю.А. Аркін,
Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, О.М. Леонтьєв та ін.), так і педагогів
(Н.Аксаріна, Л.В. Артемова, Г.І. Григоренко, Р.Й. Жуковська, Є.В. Зворигіна,
Ю.М. Косенко, Т.О. Маркова, Д.В. Менджерицька, С.Л. Новосьолова та ін.). За
словами Д.Б.
Ельконіна, дитина дошкільного віку, немов би, живе у «двох вимірах, у двох
сферах життя» [6].
Це -
світ речей, реальних предметів, які повсюдно оточують дитину, це
предметно-матеріальна сфера людського життя. Друга сфера життя, більш складна для малюка - це
система взаємовідносин між людьми, в які неминуче вступає кожна людина у
процесі різних видів діяльності. Це світ «дорослого життя». Предметний світ
дитина досить рано починає розуміти і засвоювати (ще на першому році життя): це
назви предметів, речей, їх ознаки і властивості та різноманітні дії з ними.
Значно
складніше засвоїти дитині систему взаємовідносин у дорослому світі, який так
приваблює дітей. Як зазначає Л.С. Виготський, у дітей виникає серйозна суперечність між
бажанням дитини «включитись у дорослу життєву ситуацію» і неможливістю її
реалізації, оскільки в дітей ще немає відповідного життєвого досвіду, знань,
умінь і навичок [5]. На допомогу дитині приходить сюжетно-рольова гра. Упродовж
дошкільного віку, поки дитина росте і розвивається, набуває нових знань і
вмінь, сюжетно-рольова гра залишається найбільш характерним і улюбленим видом
діяльності дітей.
Сюжетно-рольова
гра – це своєрідний, властивий дошкільному віку спосіб засвоєння суспільного
досвіду і своєрідна форма суспільного життя дітей з дорослими; це діяльність,
у якій діти, виконуючи ролі і створюючи ігрову ситуацію, моделюють діяльність
дорослих – її зміст, мотиви, завдання і норми взаємин, що існують між людьми
[6].
Сюжетні
ігри використовуються у дошкільних закладах з виховною і навчальною метою.
Змістом сюжетної гри нерідко виступають казки або епізоди з життя самих дітей
[7, 324]. Це один із видів діяльності, значущість якої полягає не в
результатах, а самому процесі; сприяє психологічній розрядці, знімає стресові
ситуації, гармонійно вводить дитину у світ людських відносин; сприяє пізнанню
довкілля через відображення дитиною в ігровому процесі дій і відносин дорослих.
Упродовж
дошкільного дитинства розвиток і ускладнення змісту гри здійснюється у таких
напрямах:
-
посилення
цілеспрямованості, послідовності, зв’язності зображуваного;
-
поступовий
перехід від розгорнутої ігрової ситуації до узагальненого зображення у грі
(використання умовних і символічних дій, словесних заміщень);
-
різноманітність
змісту сюжетно-рольових ігор;
-
уміння
дитини виділяти характерні особливості в діяльності і взаємовідносинах з
дорослими.
Зміст
сюжетно-рольової гри втілюється дитиною за допомогою ролі, яку вона бере. Роль
– засіб реалізації сюжету та головний компонент сюжетно-рольової гри. Для
дитини роль – це її ігрова позиція: вона ототожнює себе з якимось персонажем
сюжету і діє у відповідності з уявленням про цей персонаж. Підпорядкування
дитини правилам рольової поведінки є важливим елементом сюжетно-рольової гри.
Для дошкільників роль – це взірець того, як саме потрібно діяти, дитина оцінює
поведінку учасників гри, а потім і свою особисту. Протягом дошкільного віку
розвиток ролі в сюжетно-рольовій грі відбувається від виконання рольових дій до
образних ролей. У старшому дошкільному віці в іграх дітей з’являються ділові
діалоги, з допомогою яких виявляються відносини між персонажами,
встановлюється ігрова взаємодія.
Будь-яка
рольова гра містить у собі приховане правило. Розвиток рольових ігор іде від
ігор з розгорнутою ігровою ситуацією і прихованими правилами до ігор з
відкритими правилами і прихованими за ними ролями. У грі відбувається суттєва
перебудова поведінки дитини - вона стає довільною. Рольова поведінка у грі є
складною. І нарешті засобом побудови гри є складання сюжету, де для дитини
провідним є не окремі елементи сюжету, а цілісна подія, що вміщує у собі
персонажі та їхні дії. Сюжетоскладання - це визначення і розгортання
послідовності події здебільшого в мовленнєвому плані, з мінімальним її
опредмечуванням через предметні ігрові дії, які імітують функції заданого через
подію персонажу.
Різновидом сюжетно-рольової гри є режисерські ігри (О. Гаспарова, О.
Кравцова, С. Новосьолова). Основна відмінність режисерських ігор полягає у
тому, що це здебільшого індивідуальні ігри, в яких дитина керує уявлюваною
ситуацією у цілому, діє одночасно за всіх учасників.
Режисерські ігри
- це творчі ігри, у них, як і в
будь-яких творчих іграх, є уявлювана чи вигадана ситуація. Дитина виявляє творчість і фантазію, придумує зміст та сюжет гри, визначає її учасників. Предмети та іграшки
виконують У грі не лише своє безпосереднє призначення, а й використовуються у
переносному значенні, виконуючи функцію, не закріплену за ними загальнолюдським
досвідом. Уже сама назва режисерської гри вказує на її подібність з діяльністю
режисера вистави, фільму. Зазвичай режисер вирішує, який фільм чи виставу він
буде ставити, який буде сценарій, що внесе в нього після свого читання та осмислення. Дитина сама створює
сюжет гри, її сценарій. В основі сценарію лежить безпосередній досвід дитини:
вона відтворює події, глядачем чи учасником яких була сама. Подекуди сюжетом
гри стають знання, які дитина дістала з Мультфільму, прочитаної їй книги,
розповідей інших людей. Для цих ігор у їх розгорнутій формі властиві
комбінування вражень з власного досвіду дитини з тим про, що вона дізналася з
книги, мультфільмів, своєрідне поєднання реального і вигаданого.
Сюжети
режисерських ігор – це ланцюг дій. Окремі епізоди (сцени) у грі дитина вигадує,
потім виконує, діючи за персонажі (іграшки, предмети), промовляючи за кожного,
або пояснюючи все, що відбувається. У режисерській грі розвиваються уміння
дитини переносити способи дії з одного предмета на інший, що має вирішальне
значення для розвитку зв’язного мовлення, у режисерській грі мовлення - головний компонент. Подекуди вона звучить
як «дикторський текст за екраном» . У грі подаються зразки мовлення та критерії
його правильності. У цих іграх дитина використовує мовленнєві образні засоби
для створення образу кожного персонажу: змінюються інтонація, звук, темп, ритм
висловлювань, логічні наголоси, емоційне забарвлення, використання
різноманітних суфіксів, звуконаслідувань. Ігрова обстановка сприяє активному
спілкуванню з однолітками, посилює її словесну форму. Через режисерську гру
діти розмовляють один з одним не безпосередньо, а опосередковано. У
режисерській грі діє багато персонажів. їхня кількість зростає у спільній
режисерській грі, яка виникає у середньому і здебільшого в старшому дошкільному
віці. У такій грі кожен з учасників діє за одного-двох персонажів. Природно, що таке ігрове спілкування для
малюка легше, ніж спілкування з однолітками, в якому потрібно враховувати
бажання, настрій партнерів, шукати з ними спільну мову. Дитина мимоволі
готується до такого спілкування, оволодіваючи в режисерській грі вмінням
«бачити» картину гри, планувати її, виходячи із задуманого, що зароджується у неї подумки раніше, ніж вона
починає виконувати ігрові дії. Важливим є також уміння дитини дивитися на
ігрову ситуацію з різних позицій. Саме таким чином очима різних персонажів
дитина бачить подію, відображену в режисерській грі, оскільки виконує не одну
роль, а декілька. Оволодівши режисерською грою, дитина навчиться взаємодіяти і
з реальним партнером у сюжетно-рольовій грі.
Упродовж середнього та старшого дошкільного віку режисерські ігри
піддаються змінам різного характеру. Насамперед змінюється зміст. У дітей 4-5
років зміст режисерських ігор більш різноманітний, ніж у малюків. У них
знаходять відображення знайомі казки, мультфільми, а вже події особистого життя
використовуються значно рідше. Діти легко поєднують у цій грі знання і
відомості, отриманні з різних джерел. З’являються нові персонажі (герої
мультфільмів), зростає їхня кількість, більш чітко виділяються головні і
другорядні дієві особи, у дітей 6-7 років зміст ігор динамічний, з перевагою власної літературної творчості.
Діти люблять обігравати змінені власною фантазією знайомі казки, мультфільми,
вносять у зміст гри багато вигаданого.
Режисерські ігри виникають як індивідуальна діяльність і залишаються
такими в ранньому і молодшому дошкільному віці. Режисерські ігри наодинці
спостерігаються і у старших дошкільнят, особливо, коли дитина мало контактує з
однолітками або відчуває труднощі у спілкуванні з іншими вихованцями групи в
силу індивідуальних обставин. У середньому і особливо старшому дошкільному
віці виникають спільні режисерські об’єднання дітей зазвичай малочисельні - 2-3
особи. Діти разом вигадують сюжет, виконують ролі(кожна за свого персонажа). У
спільній режисерській грі яскраво виражений сюжетно-рольовий характер. Отже,
режисерські ігри створюють реальні передумови для виникнення сюжетно-рольової
гри. Натомість з появою останньої режисерські ігри не зникають:
взаємозбагачуючись, доповнюючи один одного, обидва види ігор присутні в житті
дитини.
Режисерська гра має величезне
значення для розвитку дитини, зокрема розвитку її уяви, мислення, коментованого
мовлення. Адже дитина у цій грі сама створює сюжет, здійснює його постановку
та виконує всі ігрові ролі. Тому дорослі мають створити всі умови для розвитку
режисерської гри у кожної дитини. Спостерігаючи за грою дітей, сприяючи
розширенню тематики і змісту ігор, вихователі нашого дошкільного закладу
дійшли висновку, що слід активніше стимулювати виникнення нових тем і сюжетів режисерських ігор.
Для розвитку режисерських ігор вихователі
створюють різні ігрові поля, добирають до них відповідні іграшки. Зокрема
було створено ігрові поля: «Спекотні країни», «Космічні мандрівки», «Подіум»,
«Крок до зірок», «Сім’я».
Ці ігрові поля, а також ігрові
поля для ігор за мотивами народних та чарівних казок викликали найбільший
інтерес у дітей.
Діти вигадують нові ігрові дії,
створюють нові сюжети. Здебільшого діти граються самостійно або об’єднуються
у пари для реалізації задуманого сюжету.
Трапляється й так, що діти, які грають поряд у різні режисерські ігри, з часом
об’єднуються у невеликі групи для спільної гри, у якій сюжети «зливаються»,
збагачуються і розширюються.
Усі ці ігри спрямовані на творче перетворення дитиною предметного
світу.
Перетворювальна діяльність виявляється у тому, що дитина може змінювати
призначення того самого предмета залежно від задуму.
Такий підхід не просто цікавий
сам по собі, а й важливий для розвитку перспективного
погляду.
У режисерських іграх значення
іграшок досить велике. Саме вони є важливим елементом сюжетно-рольових взаємин у грі. Дитина сприймає їх уживу,
відчуває своє право керувати їхніми діями і разом із тим вчиться відповідати за
їхні вчинки, закладаючи моральні основи власної поведінки дитини на предмети, що її оточують.
Діти добирають ігрові матеріали
відповідно до вигаданого сюжету. Найбільш уживаними у режисерських іграх є
дрібні іграшки з кіндер-сюрпризів, а також саморобки і предмети-замісники. Щоб
діти могли трансформувати ігрове середовище відповідно до динаміки
режисерської гри, ми використовуємо ігрові куби-трансформери. З них у будь-який момент і у будь-якому місці діти
можуть створити на ігровому полі різне обладнання для розгортання сюжету:
меблі, транспорт, будиночки тощо. Дії заміщення і моделювання сприяють
ефективному розумовому розвитку дітей.
Розроблена нами серія ігрових
полів для розвитку режисерських ігор спонукає дітей до прояву ініціативи,
креативності, сприяє розвитку активності дітей і створює умови для реалізації
їхніх потенційних можливостей. Режисерські ігри довготривалі, цікаві і змістовні.
Вони дають дітям змогу реалізувати
нові знання, отримані на заняттях, усвідомити багатоплановість світу у системі
взаємозв’язків і взаємозалежностей, набути практичного, пізнавального і
творчого досвіду.
Список використаної літератури: 1.
Богуш А.М. Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція) / Авт. кол-в:
Богуш А.М., Бєлєнька Г.В., Богініч О.Л., Долинна О.П., Ільченко Т.С., Коваленко
О.В., Лисенко Г.М., Машовець М.А., Низковська О.В., Панасюк
Т.В., Піроженко Т.О., Поніманська Т.І.,
Сідєльнікова О.Д., Шевчук А.С., Якименко Л.Ю. – Київ, 2012р. – С. 4-9. 2. Кузьменко В.У. Програма
виховання і навчання дітей від двох до семи років «Дитина» / В.У. Кузьменко,
Н.В. Кудикіна, В.О. Огнев’юк, О.В. Проскура, Л.П. Кочина. – Київ:
- 2012. – С. 45. 3. Богуш
А.М., Луцан Н.І. Моленнєво-ігрова
діяльність дошкільників: мовленнєві ігри ситуації, вправи. Навчально-методичний
посібник. – К.: Видавничий дім «Слово». 2008. - 256 с. 4. Усова О.П. Творчі ігри // Вихователь-методист. – 2011. - № 9. 5. Выготский Л.С. Игра и её роль в психическом
развитии ребенка. Вопросы психологии. – 1966. -
№ 6 – С. 62-76. 6. Эльконин Д.Б. Психология игры. – 2-е изд. – М.:
ВЛАДОСС, 1999. – 360 с. 7. Гончаренко
С.І. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 326 с. 8. Богуш
А.М., Гавриш Н.В. Дошкільна лінгводидактика: Теорія і методика навчання дітей
рідної мови: Підручник / За редакцією А.М.Богуш. – К.: Вища школа. – 2007. –
542 с. 9. Артемова
Л.В. Театр і гра // Вдома, у дитячому садку, в школі [Пер.З
рос. – 2 вид.] – К.: Томіріс, 2002. – 291 с.
|
