Кошуцька Наталія Дмитрівна,
вихователь,
дошкільний навчальний заклад (ясла-садок)
№ 71 «Катеринка» комбінованого типу
У статті розглянуто проблему
запровадження моделі гендерного виховання в освітньо-виховний процес дошкільного закладу, яка дозволяє педагогам переглянути
традиційний підхід до виховання хлопчиків і дівчаток, вибудувати процес
виховання з урахуванням гендерних особливостей вихованців, сучасних
соціокультурних потреб суспільства і сучасної педагогічної реальності, що стає
важливим фактором ефективного навчання та виховання.
Ключові
слова: інтеграція, гендерне
виховання, ґендерний підхід, ґендерна культура, стать, компетентність.
Модернізація дошкільного виховання, перехід до
особистісно-орієнтованої моделі взаємодії вихователя та дитини спрямовують
педагогів на врахування освітніх потреб особистості дошкільнят. Оскільки
особистість є статевою категорією, то пріоритети в освіті відкривають перспективи
успішного навчання і виховання дітей різної статі. Дослідження в галузі
ґендерної педагогіки сприяють вирішенню задач, які стоять перед освітою,
розширюють самосвідомість, самопізнання і рефлексію особистості і тому
потребують системності та розлогості [1, с. 16].
Гендерні дослідження виникли у 70-х ХХ ст. Це – наукові
міждисциплінарні дослідження – культурологічні, соціологічні, філософські,
історичні, політичні, психологічні, мистецтвознавчі та ін., метою яких є
всебічне теоретичне вивчення соціальних взаємовідносин чоловіків і жінок на
основі гендерного підходу. Проблема ґендера у педагогічній науці досить нова,
хоча деякі аспекти знаходились у колі інтересів багатьох науковців, а саме
опанування основ ґендерної компетентності, ґендерних особливостей змісту
роботи з дітьми дошкільного віку (С. Марутян, Н. Плисенко,
Т. Репіна, Л. Таранікова, С. Шаповалова), набуття ознак
теоретичної і практичної готовності до ґендерного виховання й освіти нової генерації підростаючого покоління
(Л. Булатова, В. Кравець, Л. Штильова). Однак проблема
формування та розвитку ґендерної самосвідомості не була предметом конкретного
психолого-педагогічного дослідження.
Інтеграція
ґендерного компоненту в системі дошкільної освіти. Інтеграція – це система, що пропонує об’єднання,
з’єднання, зближення навчального матеріалу в єдине ціле. Інтеграція одночасно є
метою і засобом. Як мета інтеграція допомагає дітям цілісно сприймати світ,
пізнавати красу навколишньої діяльності у всій її різноманітності.
Як засіб інтеграція сприяє набуттю нових знань. Визначимо
насамперед сутність понять «гендер» і «стать».
Стать – це сукупність тілесних, фізіологічних та
поведінкових ознак, на підставі яких індивіда вважають хлопчиком( чоловіком)
або дівчинкою ( жінкою). Ґендер – це
соціально-психологічна стать людини, сукупність її психологічних характеристик
і особливостей соціальної поведінки, що проявляються у спілкуванні і
взаємодії.
Поняття «стать» пов’язують з біологічними
характеристиками за сферою сексуальної поведінки, що істотно ускладнює
обговорення проблем, пов’язаних зі статтю. Популярне сьогодні поняття «ґендер»
містить ідею соціального моделювання та репрезентації статі у різних ситуаціях
взаємодії
Інтеграція ґендерного компоненту у безперервну
педагогічну освіту, на думку багатьох сучасних зарубіжних та вітчизняних
теоретиків, є одним із визначальних факторів упровадження ґендерного підходу в
роботу дошкільних навчальних закладів.
Гендерна компетентність педагога являє собою
структуровану систему знань про людину як індивіда, індивідуальність,
особистість, а також професійно важливих (гностичних, інформаційних,
комунікативних, організаційних) умінь, які набуваються одночасно з її власним
досвідом.
Професійна компетентність з ґендерного виховання дітей –
це новий і найважливіший аспект професіоналізму особистості і діяльності
сучасного педагога, яка являє собою сутність як складно структуроване новоутворення, що має у своєму складі три
провідних компоненти: предметно-змістовний, який задає та відображає
суть концептуальних засад у розумінні феноменів ґендеру і ґендерного підходу в
освіті; операційно-діяльнісний, що орієнтує на виконання специфічних
функцій професійної діяльності, пов’язаних із ґендерним вихованням дітей; особистісно-професійний,
який охоплює зону розширення суб’єктивного простору професіонала через
подолання власних застарілих ґендерних стереотипів й усвідомлення своїх нових
потенційних можливостей самореалізації в усіх сферах життєдіяльності. Інтеграція
ґендерного підходу в освітньо-виховне середовище дошкільного навчального закладу забезпечує ефективність
розвитку професійної компетентності педагогів із ґендерного виховання, але слід застосовувати
для цього інноваційні засоби і форми методичної роботи: розроблення ґендерних
проектів; конкурс; конференції; майстер-клас;
семінари; круглі столи [3, с. 1-38].
На цих заняттях педагоги можуть обговорювати свій досвід
та проблеми, пов’язані з упровадженням
ґендерних підходів у навчально – виховну роботу ДНЗ. А найважливіше те,
що робота у сфері ґендерної освіти, як і в іншій діяльності, має бути
безперервною. Тоді буде бажаний результат.
Таким чином, ґендерний компонент у системі дошкільної
освіти постає як один із важливих принципів, покликаний змінити традиційний
напрям навчально-виховних дій у роботі педагога. Він має стати складовою цілі,
спрямованої на створення більш рівноправного та демократичного суспільства, у
якому задекларовані принципи ґендерної справедливості.
Організація ґендерного виховання з дітьми
дошкільного віку. Чи пам’ятаєте людина,
у якому віці почала усвідомлювати себе хлопчиком чи дівчинкою? Психологи
стверджують, що процес ґендерної ідентифікації починається буквально з моменту
народження дитини. Формування психологічної статі дитини залежить не лише від
біологічного чинника, а й від соціального середовища, у якому вона
розвивається. Сім’я завжди була і буде першим соціальним середовищем, яке
визначає ціннісні орієнтації дитини.
Зазвичай, під впливом близьких родичів дитина усвідомлює,
яким має бути хлопчик, а якою – дівчинка, чим вони мають цікавитися, якій
діяльності віддавати перевагу. Така дитина отримує на майбутнє орієнтири щодо
виконання у житті певної статевої ролі – чоловічої чи жіночої.
Окрім сім’ї, на формування ціннісних орієнтирів дитини
впливають заклади освіти, групи однолітків, відповідні засоби масової
інформації.
У перші роки життя дитини на розвиток її особистості
значний вплив має соціальне середовище дошкільного закладу. Саме у ньому дитина
починає розширювати свій досвід, ознайомлюватися з культурою і пануючим
у суспільстві етичними нормами, «приміряє» їх до себе, випробовує їх
у відносинах з однолітками і дорослими. У психології це «вростання у
життя» отримало назву соціалізація.
Підготовку дітей до виконання свого життєвого
призначення, різних соціальних ролей – мужнього сина, турботливої доньки,
доброго брата чи сестри, онука чи онучки, надійного друга чи подруги – треба
починати з раннього віку, коли починає формуватися особистість.
Метою ґендерного виховання є: формування правильного
розуміння ролі чоловіка і ролі жінки у суспільстві; формування моделі
поведінки статі; прищеплення культури взаємовідносин статей.
З огляду на це перед педагогами дошкільного закладу
стоять такі завдання щодо ґендерного виховання дошкільників: виховувати у дітей стійкий інтерес і позитивне ставлення
до себе як об’єкта пізнання; поглиблювати знання про розподіл усіх людей на
чоловіків і жінок, про зміст поняття «хлопчик», «дівчинка», сприяти статевій
ідентифікації; формувати здорове
ставлення дітей до статевих відмінностей, до народження дитини; правильно і
компетентно реагувати на прояви сексуального розвитку дітей різних статей; підтримувати
фізичне і психологічне здоров’я дітей, радість світосприйняття, оптимістичне
ставлення до навколишнього світу; виховувати стійкий інтерес і позитивне
ставлення до рідних, близьких, значимих для дитини людей, бажання бути
приємними партнерами у спілкуванні з ними; розвивати уявлення про себе та інших
людей як про осіб фізичних і соціальних – зі своїми недоліками, типовими й
індивідуальними особливостями; створювати умови для набуття досвіду відносин з
навколишнім світом у цілому і світом людей зокрема; стимулювати самостійність,
уміння здійснювати мотивований вибір, віддавати комусь / чомусь перевагу; розвивати
емпатію як якість особистості – вміння
відчувати і розпізнавати стан і настрій людей, поводитися відповідно до них,
керувати своїми емоціями
і поведінкою; збагачувати знання про свою сім’ю, рід, сімейні реліквії,
традиції; ознайомлювати з основними функціями сім’ї як психологічної групи і
соціального інституту; ознайомити з розмаїттям соціальних ролей, їх
особливостями, виховувати позитивне ставлення до різних соціальних ролей та
розуміння необхідності їх існування; закладати основи виконання відповідних
своїй статі соціальних ролей.
Найбагатший досвід взаємодії з однолітками різної статі
діти набувають у дошкільному закладі. І саме вихователі мають створити
оптимальні умови для формування у дітей адекватної статево-рольової поведінки
[2, с. 8].
Оскільки гра – провідний вид діяльності дошкільника,
вважаємо її використання ефективним та результативним. З ініціативи дітей і за
її допомогою розгортаються сюжетно – рольові ігри. Хлопчики та дівчатка в них
відображають цікаве, насичене життя сім’ї, наприклад: «Сім’я на відпочинку»,
«Приймаємо гостей», «Відзначаємо свято».
У роботі з дошкільниками доцільно використовувати метод
«таємних порад», під час яких індивідуально обговорюються уявлення дітей про
мужність та жіночність, про сильні та ніжні руки, про красу та користь праці.
При цьому пояснюють дітям, які чоловічі та жіночі якості потрібні для тієї чи
іншої професії, ремесла, а розгляд сюжетних картинок, на яких зображені люди
різних професій, допомагає закріпити ці знання.
Програма "Дитина» спрямовує діяльність педагогів на формування
життєвої компетентності кожної дитини. Тому вихователі не просто дають дітям
певні знання, а і вчать реалізувати їх у житті. Для цього насамперед
використовують життєві та спеціально створені проблемні ситуації, близькі
досвіду дітей. Ефективними є театралізовані проблемні ситуації , в яких
персонажі демонструють кілька варіантів поведінки, а діти вибирають правильну,
ту, яка відповідає чоловічій або жіночій моделям поведінки.
Варто звертати особливу увагу на навчання дітей робити
подарунки один одному, обмінюватися компліментами, що дуже актуально для
формування природних взаємин між хлопчиком та дівчинкою, а згодом між чоловіком та жінкою.
Сформувати моделі відповідно певної статі поведінки
допомагають свята та розваги, організовані як дітьми для дорослих, так і разом
з дорослими – спортивні та сімейні заходи.
Одним із аспектів роботи дошкільного закладу щодо ґендерного виховання є просвітницька та
консультативна діяльність з батьками вихованців. Адже які б чудові казки малюки
не слухали, прикладом для наслідування для дівчинки є мама, а для хлопчика –
тато.
Першою моделлю статевої поведінки для малюка є поведінка
батьків у сім’ї, їхні взаємини. Але на жаль, дитина не завжди має
позитивний приклад для наслідування. Діти не завжди розуміють суть того, що
відбувається, але добре схоплюють інтонації батьків. Спостерігаючи за іграми
дітей в «сім’ю», можна подекуди побачити сцени сварок, використання нецензурних
слів, а іноді і бійки. І, на жаль, немає жодних гарантій, що такий приклад
поведінки батьків дитина не візьме у своє доросле життя [4, с. 38].
Саме тому важливо налагоджувати контакт між педагогами та
батьками. На батьківських зборах потрібно обговорювати з батьками проблеми
ґендерного та статевого виховання дошкільників, надавати цікаву та корисну
інформацію щодо фізіології та розвитку дитини (медсестра); відмінності
хлопчиків та дівчаток (психолог). Батьки разом з вихователями розв’язують
складні педагогічні задачі та ситуації щодо виховання хлопчиків та дівчаток,
дізнаються про особливості їх мовленнєвого розвитку, а музичний керівник готує
та проводить концертні номери за участю хлопчиків та дівчаток.
Батьки можуть допомогти у формуванні правильної ґендерної
орієнтації дитини. Але для цього вони самі повинні мати правильне уявлення про
розвиток дитини, знати його етапи, що корисно, а що шкідливо, на що треба
звернути увагу у своїй поведінці і поведінці дитини, чого слід уникати, а до
чого прагнути. Ґендерне виховання - це усвідомлена грамотна допомога дитині в
її моральному і психічному розвитку, передусім з боку батьків [12].
Необхідність підвищення педагогічної культури батьків
обумовлена також наступними передумовами: хочуть батьки або ні, вони постійно
впливають на розвиток своїх дітей; сім’я впливає на дитину через систему
стосунків: батьки між собою, кожен з них; сім’я є «фільтром» на шляху входження
дитини в ґендерну культуру [2].
Розвиток педагогічної свідомості припускає створення умов
для реалізації людиною своїх природних педагогічних можливостей, надання
педагогічної підтримки вже наявних у людини педагогічних знань, умінь і навичок
і переходу їх в новий якісний стан, тобто підведення суб’єкта до саморозвитку;
і, нарешті, здійснення цілеспрямованого керівництва процесом розвитку
педагогічної свідомості через включення її в систему стосунків з людьми.
Формування педагогічної свідомості батьків обов’язково
передбачає розширення усієї сфери свідомості, а не зациклення тільки на одних
педагогічних проблемах. Педагогічні проблеми спостерігаються рельєфно на фоні
підвищення загальної ерудиції людини.
Розширення педагогічної свідомості є цілеспрямованим
процесом включення людини в рішення сучасних педагогічних проблем на основі
існуючих базових педагогічних знань, умінь і навичок, підведення до розуміння
недостатності базових знань для вирішення деяких педагогічних проблем і
спонукання до колективного і індивідуального пошуку способів вирішення.
Як мама, так і батько реалізують різні моделі ґендерних
ролей, які не суперечать один одному. Донька або син, таким чином, знайомляться
з різними моделями поведінки у суспільстві. Вплив обох батьків на формування,
становлення і розвиток хлопчиків і дівчаток потрібні.
Аналіз
психолого-педагогічної літератури підкреслює необхідність навчання ґендерним
ролям батьків: багатогранні ґендерні ролі дружини і чоловіка, батька і матері,
господині і господаря вимагають сукупності умінь та навичок, великого кола
знань. Готовність, бажання і позитивна орієнтація на виконанні специфічних для
кожного члена сім’ї ролей є вагомим результатом процесу ґендерного виховання
дитини.
Ми погоджуємося з поглядами Ш. Бурн, яка вважає, що
батькам необхідно навчитися виховувати дітей виходячи з індивідуальних
особливостей, а не з передбачуваних статевих відмінностей. Вона стверджує, що
ґендер дітей може впливати на те, чого батьки від них чекають, а це може
спричинити різне відношення до дітей, засноване на їх ґендерній приналежності.
В результаті у дітей можуть виробитися гендерно диференційовані навички і
уявлення про себе, які стануть потім обмежувати їх можливості [1].
Розглянемо перший напрямок нашої роботи - робота по
підвищення інтересу до себе як педагоговів-вихователів. У контексті вирішення
цього завдання нами застосовувалися методи активізації батьків, які спрямовані
на виникнення інтересу до себе як вихователів, до обговорюваного матеріалу,
бажання батьків активно брати участь в житті дитини, усвідомлення відповідальності
за виховання дітей.
Методи, що мають активізуючий характер, - це питання до
батьків по матеріалу, що викладається, постановка дискусійних питань,
пропозиції батькам для обговорення, наведення прикладів з літературних джерел,
анкети т.д. Нині педагогами і психологами розроблені методи активізації
батьків, наприклад, Е. Арнаутова пропонує ігрові прийоми: «Гра у м’яч»,
«Іграшковий мікрофон», перегляд відеороликів із записом занять і так далі [3].
Наступний напрямок - робота по збагаченню батьків педагогічними,
психологічними та іншими знаннями, підвищення педагогічної культури.
Велику увагу слід
приділяти активізації самоосвіти батьків з питань ґендерного виховання дітей
дошкільного віку. На думку І.Якиманської, самоосвіта - це активна, послідовна і
в цілому безповоротна якісна зміна статусу особистості на основі діяльності
рефлексії людини. Н. Крилова розглядає самоосвіту «як процес самоорганізації,
саморозвитку особистості, який тісно пов’язаний із загальнолюдською культурою і
із завданнями розширення її життєвого досвіду» [8]. Велика роль в активізації
самоосвіти належить самим батькам.
Ми пропонували для самоосвіти батьків різні форми
взаємодії, і в першу чергу, наочні форми, які можна розділити на загальні та
індивідуальні. До загальних відносяться дисплеї: дошка оголошень,
папки-пересувки, листівки на педагогічні та
психологічні теми, план рекомендацій по вихованню дитини в журнал «В
нашій дружній сім’ї» і та ін. До індивідуальних форм самоосвіта відносяться: брошури,
записки, особисті блокноти, бюлетні, також дискусії, діалоги, обговорення
ситуацій, вирішення кросвордів, аналіз дитячих висловлювань, тренінги.
Результатом самоосвіти батьків повинне стати компетентне вирішення ситуацій,
питань, пов’язаних з ґендерним вихованням дітей дошкільного віку.
Застосування деяких знань у практиці, здійснення
ґендерного виховання в сім’ї для багатьох батьків є важким. Тому на сучасному
етапі в роботі з батьками з’являється поняття «включеність батьків» в
діяльність дошкільного навчального закладу тобто їх активну участь в роботі
дошкільного навчального закладу [2, 5]. Найважливішим способом реалізації
співпраці педагогів і батьків є організація їх спільної діяльності, в якій
батьки - не пасивні спостерігачі, а активні учасники процесу. Взаємодія з
батьками повинна будуватися на принципах співпраці, ознаками якої є:
усвідомлення мети діяльності кожним учасником процесу; чіткий розподіл і
кооперація праці між ними; особистий контакт між учасниками процесу з обміном
інформацією, взаємною допомогою, самоконтролем; позитивні міжособистісні
стосунки.
Під включенням батьків у навчально-виховний процес
дошкільного навчального закладу ми розуміємо їх участь у: організації
освітнього процесу; створенні творчих груп, які активно діляться свої досвідом
з проблеми ґендерного виховання дітей; організації сучасного
предметно-розвиваючого середовища в групах (створення фільмотеки, аудіотеки,
бібліотеки, ігротеки; виготовлення сімейних книжок-саморобок, практична
допомога в групі, виготовлення дидактичного матеріалу і т. д.) [2, с. 7].
Показником міри
залученості батьків у діяльність дошкільного навчального закладу є:
сформованість уявлень батьків про сферу педагогічної діяльності (специфіці
роботи з дітьми дошкільного віку; про особливості освітнього процесу в
дошкільному навчальному закладі; про діяльність вихователя);володіння
необхідними практичними уміннями і навичками виховання та навчання дітей
дошкільного віку з цієї проблеми; прояв інтересу до освітнього процесу в групі;
ініціатива батьків у наданні допомоги.
Організація співпраці дітей, батьків і педагогів залежить
передусім від того, як складаються взаємини дорослих у цьому процесі. Результат
виховання може бути успішним тільки за умови, якщо педагоги і батьки стануть
рівноправними партнерами, оскільки вони виховують тих самих дітей. В основі
цього союзу має бути покладена єдність прагнень, поглядів на освітній процес,
вироблені спільно загальні цілі і завдання, а також шляхи досягнення
результатів [2, с. 10].
Отже, відзначимо, що сім’я на усіх етапах життя людини -
один з найважливіших компонентів її мікросередовища, а для дитини, особливо в
перші роки її життя, виховна дія сім’ї є домінуючою. Як безпосереднє соціальне
оточення сім’я має максимальні, в порівнянні з іншим будь-яким соціальним
інститутом, можливості для поступового залучення дітей до соціальних цінностей
і ґендерних ролей, введення їх в складний і суперечливий світ, забезпечення
граничної безболісності їх адаптації в соціальній, професійній і особистій
сферах.
Результативність роботи з ґендерного виховання знаходить
своє відображення у покращенні показників компетентності дітей. Ці показники
компетентності в свою чергу дозволяють формувати такі базові якості особистості
як людяність, розсудливість, працелюбність, відповідальність та інше.
Таким чином, узагальнюючи викладене, можна зробити
висновок: розпочинати ґендерне та статеве виховання слід з раннього дитинства; інформацію про питання статі та
статево – рольової поведінки треба надавати своєчасно, виходячи з
індивідуальних та вікових особливостей дитини; інформація має бути правдивою,
не формувати у дитини хибних знань чи ставлень, особливо, якщо це стосується
статі та статевих відносин.
Ґендерне та статеве виховання дошкільників має
орієнтуватися на те, щоб сьогоднішні малюки, ставши дорослими, змогли створити
щасливу гармонічну родину. Одна з найважливіших умов реалізації цієї мети –
подолання розрізненості хлопчиків та дівчаток у дошкільні роки, формування у
них дружніх стосунків, культури спілкування, поваги один до одного.
Список використаної літератури: 1. Кубриченко Т. Ґендерний розвиток
дівчинки / Тетяна Кубриченко // Дошкільне виховання. – 2011. – № 3. – С.
16-19. 2. Очкур В. В. Ґендерна стратегія
виховання та гендерний підхід у розвитку дітей дошкільного віку / В. В. Очкур //
Дошкільний навчальний заклад. – 2012. – № 4. С. 2-14. 3. Проценко О. Психостатевий
розвиток та основи ґендерної культури дітей дошкільного віку / Оксана Проценко
// Психолог дошкілля. – 2011. – № 8. – Вкладка. – С. 1-38. 4. Сьоміна А. Ґендерне виховання
дітей дошкільного віку / Анжела Сьоміна, Олександра Куксенко,
Валерія Гормаш // Вихователь-методист дошкілього закладу. – 2011. – № 4. – С. 36-50. 5. Сьоміна А. Особливості ґендерного виховання дошкільників різного віку / Анжела Сьоміна, Олександра Куксенко, Валерія Гармаш // Вихователь-методист
дошкільного закладу. – 2011. – № 5. – С. 40-56. 6. Товкач І. Ґендерне виховання
дошкільнят / Ірина Товкач // Дошкільне виховання. – 2012. – №3. – С. 8-11. 7. Цибко Л. Юні леді та джентельмени: заняття для
старших дошкільнят / Лариса Цибко, Валентина Микитченко // Дошкільне
виховання. – 2011. – №4. – С. 22-23. 8. Гураш Лариса Ґендерне виховання. Дівчатка і
хлопчики різні! / Л. Гураш // Дитячий садок (Шк. світ). – 2008. – № 38. –
Вкладка. 9. Козир М. Ґендерне виховання
дошкільників / Майя Козир // Дитячий садок (Шк. світ). – 2010. – № 38.
– С. 30-31. 10. Луценко Вікторія. Диференційований підхід у вихованні дошкільників різної статі
/ В. Луценко // Дитячий садок (Шк. світ). –
2009. – № 27. – С. 37-40. 11. Ткаченко М.В. Творчо - інформаційний
проект «Формування Я-хлопчика та Я-дівчинки – чоловіка та жінки» / М. В. Ткаченко // БВДС. – 2009. – № 12. – С.
12-20.
|