|
Пархомчук
Наталія,
вихователь Комунального закладу «Навчально-виховне
об’єднання ліцей-школа-дошкільний навчальний заклад «Вікторія-П» В статті описано використання інноваційних моделей
побудови компетентісно-орієнтованого освітнього процесу на прикладі дошкільного
відділення НВО ЛШДНЗ «Вікторія-П».
Ключові
слова: інноваційна педагогіка,
інноваційна технологія, дошкільний навчальний заклад, компетентісно-орієнтований
освітній процес.
Постановка
проблеми. Зміни в сучасній освіті
орієнтовані на повноцінне застосування психологічних механізмів в
освітньо-виховному процесі. У центр виховного процесу поставлено дитину як
суб’єкт діяльності. Зрозуміло, що йдеться про моделювання технологій, які
враховують розвивальну роль навчання і виховання в становленні особистості
дитини й орієнтовані на пошук ефективних засобів впливу на загальний розвиток
маленької особистості.
Мета
статті. Розглянути питання інноваційної
моделі побудови компетентісно-орієнтованого освітнього процесу в дошкільному
навчальному закладі.
Розвиток науки і техніки сприяв появі нових форм
навчальної комунікації, новітніх методів розв’язання освітніх завдань. З огляду
на це роль вихователя набула нової якості. Вихователь розвиває пізнавальні
якості дошкільника, його життєву компетентність. Водночас відбувається еволюція
змісту, форм і методів навчання, яка спонукає до розробок і впровадження
нових освітніх технологій. Досвід
показує, що все нове із часом стає традицією [2].
На сучасному етапі все очевиднішим стає те, що традиційна
освіта, орієнтована на передавання знань, умінь і навичок, не встигає за
темпами їх нарощування. Специфічними особливостями інноваційного навчання є
його відкритість майбутньому, здатність до передбачення на основі постійної
переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в поновлюваних
ситуаціях, основою яких є інноваційні педагогічні технології.
Виклад
основного матеріалу. Інноваційні
педагогічні технології забезпечують умови розвитку особистості, здійснення її
права на індивідуальний творчий внесок, на особистісну ініціативу, на свободу
саморозвитку.
Інноваційні педагогічні технології належать до системи
загального наукового і педагогічного знання. Виникли і розвиваються на межі
загальної інноватики, методології, теорії та історії педагогіки, психології,
соціології і теорії управління, економіки освіти. Інноваційні педагогічні
технології є однією з домінуючих тенденцій розвитку людства [1].
Складність, багатогранність педагогічної діяльності є
чинником, що відкриває простір для багатьох педагогічних технологій, динаміка
продукування яких постійно зростає. Широкий спектр, багатоваріантність
педагогічних технологій зумовлюють необхідність їх класифікації. Найдосконалішою
серед багатьох вважають класифікацію, за якою педагогічні технології згруповано
за різноманітними системними та інструментально значущими ознаками. Відповідно
в сукупності педагогічних технологій виокремлено: 1. За рівнем застосування:
- загальнопедагогічні
(стосуються загальних засад освітніх процесів);
- предметні
(призначені для вдосконалення викладання окремих предметів);
- локальні
та модульні (передбачають часткові зміни педагогічних явищ).
2. За провідним чинником психічного розвитку:
- біогенні
(провідна роль належить біологічним чинникам);
-
соціогенні
(переважають соціальні чинники);
- психогенні
(провідна роль належить психічним чинникам).
3. За філософською основою:
- матеріалістичні
та ідеалістичні;
- діалектичні
та метафізичні;
- наукові та
релігійні;
- гуманістичні
й антигуманні;
- антропософські
(грец. anthropos - людина і sophia - мудрість) і теософські (засновані на
вченнях про всезагальний абсолют, божественну суть усіх речей);
- вільного
виховання та примусу тощо.
4. За науковою концепцією засвоєння досвіду:-
асоціативно-рефлекторні
(в основу покладено теорію формування понять);
-
біхевіористські
(англ. behavio(u)rism, від behavio(u)r — поведінка) (за основу взято теорію
научіння);
-
розвивальні
(ґрунтуються на теорії розвитку здібностей);
-
сугестивні
(засновані на навіюванні);
-
нейролінгвістичні
(засновані на нейролінгвістичному програмуванні);
-
гештальттехнології
(нім. Gestalt – цілісна форма, образ, структура і технологія) та ін. (засновані
на психотерапевтичному впливі).
5. За ставленням до дитини:
-
авторитарні
(засновані на чіткій надмірній регламентації);
-
дидактоцентристські
(центровані на навчанні);
-
особистісно-орієнтовані
(гуманно-особистісні, технології співробітництва, технології вільного
виховання).
6. За орієнтацією на особистісні структури:
-
інформаційні
(формування знань, умінь, навичок);
-
операційні
(формування способів розумових дій);
-
емоційно-художні
й емоційно-моральні (формування сфери естетичних і моральних відносин);
-
технології
саморозвитку (формування самоуправляючих механізмів особистості);
-
евристичні
(розвиток творчих здібностей);
-
прикладні
(формування дієво-практичної сфери) технології.
7. За типом організації та управління пізнавальною
діяльністю:
-
структурно-логічні
технології навчання (поетапне формулювання дидактичних завдань, вибору способу
їх розв’язання, діагностики та оцінювання одержаних результатів);
-
інтеграційні
технології (дидактичні системи, які забезпечують інтеграцію різнопредметних
знань і вмінь, різних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних
тем, навчальних проблем та інших форм організації навчання);
-
ігрові
технології (ігрова форма взаємодії педагога і дітей, яка сприяє формуванню
вмінь розв’язувати завдання на основі компетентного вибору альтернативних
варіантів через реалізацію певного сюжету). В освітньому процесі використовують
театралізовані, ділові, рольові, комп’ютерні ігри, імітаційні вправи, ігрове
проектування та ін.;
-
комп’ютерні
технології (реалізуються в дидактичних системах комп’ютерного навчання на
основі взаємодії «вчитель - комп’ютер - учень» за допомогою інформаційних,
тренінгових, розвивальних, контролюючих та інших навчальних програм);
-
діалогові
технології (пов’язані зі створенням комунікативного середовища, розширенням
простору співробітництва на суб’єкт-суб’єктному рівні: «учень - учитель»,
«учитель - автор», «учень - автор» та ін.);
-
тренінгові
технології (система діяльності щодо відпрацювання певних алгоритмів
навчально-пізнавальних дій і способів розв’язання типових завдань у процесі
навчання - тести, психологічні тренінги інтелектуального розвитку, розв’язання
управлінських задач) [4].
На основі однієї теорії навчання можуть вибудовуватися
різні технології. Так, асоціативно-рефлекторна психологічна теорія породила
варіантні технології навчання, які по-різному поєднують слово і наочність.
Теорія проблемного навчання покладена в основу технологій, що розвивають творчі
здібності, пізнавальну активність, інтерес, самостійність особистості. Водночас
побудова на одній теорії, концепції кількох технологій навчання не є свідченням
їх ідентичності. Вони завжди будуть відрізнятися за кількісними і якісними
параметрами. У зв’язку з цим важливо мати цілісну систему засобів опису
педагогічних технологій, враховуючи, що кожна з них містить концептуальний,
змістовий та процесуальний аспекти.
Наука пропонує великий вибір освітніх технологій, але не
кожна з них може бути використана в роботі з дітьми дошкільного віку. У побудові дидактичної моделі педагогічної
роботи важливо опиратися на наявні у дітей знання, а не нав’язуванні їм готової
інформації згідно наших програм та планів. Поняття «розум» та «інформованість»
не є тотожними.
Великий обсяг інформації отримуваної в готовому вигляді
дитиною не обробляється, а лише підштовхує її до «інтелектуального
споживацтва». Дитина при репродуктивному способі навчання отримує досвід
набуття знань без зусиль, в готовому вигляді. І не отримує досвіду здобуття
знань самостійно в ході використання вже набутих нею знань. Завдяки
розмірковуванню, порівнянню та аналізуванню. Перехід до
новітніх технологій навчання дітей є неминучим, тому що потік інформації з
кожним роком збільшується у геометричній прогресії. І ми не можемо вже дати усю
інформацію дітям [3].
Принцип спільних проектів – допомогти дітям відчути
життєву потребу в знаннях, як умову їхньої життєдіяльності. Мотивація дитячої
діяльності має бути для них зрозумілою.
Принцип партнерства - не «над», а «разом». Головне
завдання вихователя - не «вкладати в
голови» а навчити. Якщо вихователь - лектор, віщун — це монологічний тип
навчальної комунікації. А вона має бути на сучасному етапі діалогічною.
Вихователь і діти - партнери. Вихователь допомагає дітям опанувати спосіб
інтелектуальних та інших дій.
Принцип активної участі кожного у спільній справі.
Задовольняючись загальним позитивним результатом, педагоги подекуди ігнорують
той факт, що досягається цей результат завдяки активності малої частки групи
дітей. Інші - пасивно спостерігають [5].
Перелік інноваційних технологій та методик у галузі
дошкільної освіти.
Діагностична
методика Т.О. Пироженко "Мовленнєве зростання дошкільника”. Суть технології. Пропоновані параметри мовленнєвого
становлення дошкільника представлені з позицій комунікативного підходу до
розвитку засобів мовлення. Принциповою
позицією цього підходу є твердження про те, що міжособистісна взаємодія – основа
взаєморозуміння. Неможливо зрозуміти іншу людину поза особистісних контактів з
нею. Мета і результат мовної взаємодії – розуміння – відбувається лише за
умови, коли реалізуються міжособистісні відносини між людьми. Комунікативний
підхід до діагностики розвитку мовлення розглядає дитину як активного й
ініціативного учасника соціальної взаємодії, в якій дошкільник має не лише
засвоїти суспільний досвід (мову), але й щоразу самостійно застосовувати
засвоєне, робити свій власний вибір адекватних до ситуації засобів спілкування,
нарешті, створювати свої власні засоби для реалізації мети взаємодії. Через те,
в комплексному підході такою важливою є саме діагностика (і своєчасне
формування!) потреб, мотивів спілкування, інтересів, бажань, ціннісних орієнтацій,
пов’язаних із людиною. Координати "людина” та
"її ставлення до інших” є найважливішими для мовленнєвого становлення
дошкільника. Отриманий під час діагностики матеріал дає змогу охарактеризувати
форми взаємин між дитиною і дорослим, допомагає визначати комунікативну
спрямованість і готовність дитини до комунікації [9].
Методика
використання схем-моделей у лексично-граматичній роботі. Автор – Крутій К. Суть технології. Розвиток у дітей
словесно-логічного мислення, формування у них уміння користуватися основними
логічними прийомами і операціями є одним із важливих завдань у процесі навчання
старших дошкільників. Пропонується наступна схема ознайомлення дітей із
предметами: 1) первинне ознайомлення з предметом і його назвою; 2) дослідження
властивостей предметів: колір, відтінки, форма, розмір, звуки, шуми;
співвідношення в просторі; вага; властивості поверхні; ритм; рух предмета;
назва деталей предмета; 3) групування. Узагальнення і найпростіша класифікація
предметів, формування родових і видових понять, наступна класифікація –
диференціація родових понять; 40 розвиток елементів логічного мислення шляхом
складання моделей, схем, коректурних таблиць разом із дітьми [6].
Спадщина
В. Сухомлинського. Суть технології.
Основоположною у науково-теоретичних працях і практичному досвіді
В.Сухомлинського є його філософсько-педагогічна система ідей та поглядів на
дитину як на найвищу цінність. Педагогіка В. Сухомлинського – це педагогіка
серця, дитиноцентризму й толерантності, яка базується на ідеї наближення
навчально-виховного процесу до природи конкретної дитини. Педагог створив таку
психолого-педагогічну систему, в якій усе зосереджено навколо дитини-людини, це
педагогіка, побудована на утвердженні тієї філософської істини, що освіта,
виховання й розвиток людини мають передбачати, передусім, утвердження гармонії
розуму й серця. Уроки мислення сприяють розумовому, мовленнєвому, духовному
розвитку дошкільнят і вихованню в них ціннісного ставлення до природи. Діти
вчаться розуміти й любити її, починають дивитися на неї іншими очима, стають
активними її захисниками. Розроблені
педагогом основні норми моральної вихованості для дітей ґрунтуються на
творчому використанні багатого потенціалу загальнолюдських моральних цінностей
і є складовою частиною його цілісної педагогічної системи [10].
Неоціненну роль у формуванні духовної культури дошкільнят
і, зокрема, моральності як важливої складової спадщини В.Сухомлинського відіграє
література. Художній твір акумулює в собі загальнолюдські ідеали і цінності,
ознайомлює з прикладами морально-етичної поведінки, рисами характеру, стаючи
засобом духовно-особистісного пізнання світу важливо не лише читати дітям, а й
обговорювати прочитане у різних формах роботи. Окрім читання й обговорення
літературних творів наші вихователі пропонують дітям й інші цікаві форми роботи
з художнім словом: казкові подорожі, літературні вікторини, ігри-драматизації.
Оригінальним дієвим виховним засобом є проведення дослідів за морально-етичними
творами В.Сухомлинського. морально-етичний дослід – це моделювання ситуації,
розв’язання якої вимагає пробудження морально-етичних переживань
дитини-учасника, її сумління, здійснення морально-етичного вибору.
Залежно від наповнення дослідів вихователі Мельникова
А.В. та Колонтаєва А.В. їх проводять або до читання твору, щоб перевірити, чи
сформована у дітей здатність здійснювати моральні вчинки за власним бажанням,
або після читання або обговорення, щоб спонукати дітей на практиці закріплювати
набуті етичні способи поведінки.
Методика
використання схем-моделей для навчання дітей описовим розповідям. Автор – Ткаченко Т.О. Суть технології. За цією методикою
для роботи використовується аркуш картону 45х30 см, поділений на шість
квадратів (за кількістю характерних ознак предмета або об’єктів чи пір року,
про які потрібно розповісти). Дітей навчають знаходити головні, суттєві ознаки
предмета, відрізняти їх від другорядних. Навчаючи старших дошкільників
складанню описових розповідей, використовують схеми-моделі. Діти вибудовують
розповідь з дотриманням послідовності та
параметрів, закладених у схемах: колір, форма, величина, матеріал, частини,
дії. Використання схем при складанні описових розповідей допомагає дітям
засвоїти порівняння предметів не в загальній формі – чим подібні, або чим
відрізняються предмети, а диференціювати. порівнюючи предмети за формою,
величиною, кольором тощо [12].
Уміння оперувати символами – це головна особливість
людини. Так за даною методикою у нас працює Ткаченко Т.М., вона вдало
використовує це в своїй роботі, сприяє формуванню у дітей середнього та
старшого дошкільного віку пізнавальної активності і розвитку образного
мислення.
Ознайомлення дітей з символами вона розпочинає з перших
днів навчального року. Спочатку вчить позначати знаком один чи кілька реальних
образів, виділивши в них загальну ознаку, найголовніше. Потім допомагає
сформувати у вихованців основи символічного мислення за допомогою простої гра «Що в колі?». Ця гра вчить дітей
умовно зображувати будь-які предмети, класифікувати їх.
На прогулянці під час спостережень за живими істотами і
неживими об’єктами, відгадуючи загадки, проводячи бесіди і використовуючи
певний життєвий досвід, діти за допомогою вихователя визначають головні ознаки
предметів і позначають їх символами. Так складається певний комплекс символів.
Пісочна
терапія. Пісочна терапія – це
унікальна можливість пізнавати свій внутрішній світ за допомогою піддону з
піском, великої кількості мініатюрних фігурок і того відчуття свободи та
безпеки, яке виникає в стосунках з терапевтом. Піскова гра дає можливість
виразити те, що важко пояснити словами, доторкнутися до своєї душі,
до яких не можна звернутися напряму, побачити в собі те, що зазвичай вислизає
від повсякденного мислення.
Гра – це природній спосіб виявлення своїх переживань,
усвідомлення світу, побудови та розвитку стосунків.
Можливість виразити внутрішнє переживання в пісочній
терапії не обмежується тільки використанням слів. Іноді один символ може
сказати більше, ніж багато слів, а пісочна картина виражає почуття, для яких
важко підібрати слова.
Гру з піском, як методику діагностування та
консультування, вперше описала англійський дитячий психотерапевт М. Ловенфельд
в 1920-х роках минулого сторіччя. Маргарет Ловенфельд просунулася від
ортодоксальної педіатрії до дитячої психіатрії. Вона вперше застосувала
пісочницю в ігровій психотерапії з дітьми. Її метою було знайти достатньо
привабливий для дітей спосіб, за допомогою якого спостерігач і дитина могли б
спілкуватися, а дитина могла би вільно виражати свої почуття та думки, не
користуючись словами [8].
Інші дитячі психотерапевти – М. Клейн, А. Фрейд, Д. Віннікотт,
– підкреслювали значення ігрової діяльності дитини в якості засобу невербальної
комунікації. Принцип «терапії піском» був запропонований Карлом
Густавом Юнгом, психотерапевтом,
засновником аналітичної терапії. (...) Повний текст статті: /parkhomchuk.doc
|
