|
Формування мовленнєвої
компетентності
дошкільників через проектну
діяльність
Ружин
Наталя Миколаївна,
вихователь комунального закладу
«НВО «Школа козацько-лицарського виховання І-ІІ ступенів № 21–
суспільно-гуманітарний ліцей – дошкільний навчальний заклад Кіровоградської
міської ради”
Стаття
присвячена проблемі формування
мовленнєвої компетенції дошкільників через
проектну діяльність. Розглянуто загальні характеристики й особливості творчої
проектної діяльності. Висвітлено порядок виконання творчого проекту.
Ключові слова: інноваційна діяльність, зв’язне мовлення, проект,
метод проектів.
Діти
повинні жити у світі
краси, гри, казки музики, малюнка, фантазії, творчості.
В.
Сухомлинський
Інноваційна
діяльність в дошкіллі – цілеспрямований процес часткових змін, що ведуть до
модифікацій мети, змісту, методів, форм навчання і виховання, адаптації
процесу навчання до нових вимог.
Інноваційна
діяльність у нашому дошкільному навчальному закладі реалізується через
експериментування нових технологій, в результаті яких підвищується ефективність
роботи закладу. Процес реформування в освіті спрямовує педагогів дошкільних
закладів на формування творчої, ініціативної особистості. Основною проблемою на
сьогодні є підготовка життєво-компетентної дитини, а це значною мірою
розв’язується за допомогою впровадження інноваційних технологій.
Інноваційна
діяльність нашого дошкільного закладу спрямована на впровадження новітніх
педагогічних технологій навчання й виховання, розроблення нового змісту
навчально-виховного процесу та його методичного забезпечення.
Проблему
формування зв’язного мовлення у дітей дошкільного віку досліджувало багато
вчених. У їхніх дослідженнях закладені основи методики, визначено
характеристику становлення зв'язного мовлення у дітей дошкільного віку (А.А.
Леонтьєв, Н.І. Жинкін, Д.Б. Ельконін, М.М. Коніна, Е.П. Короткова, А.М.
Леушина, Л.А. Пеньєвська, Є.І. Тихеева, Є.А. Флерина та ін).
В
опануванні мовленням дитина іде від частини до цілого: від окремих слів до
поєднання двох-трьох слів, далі до простої фрази та складних речень. Кінцевим
етапом зв'язного мовлення, він вважав, є здатність до складання кількох речень,
об'єднаних загальним змістом. Зв'язним називають таке мовлення, яке може бути
зрозумілим на основі його власного предметного змісту (С. Рубінштейн) [2].
Сучасна
лінгвістика та лінгводидактика розглядають поняття зв'язного мовлення у двох
напрямах - як процес створення зв'язного висловлювання та як продукт мовлення
(текст чи дискурс). Зв'язне мовлення визначається як єдине смислове та структурне
ціле, що складається з тематично та логічно пов'язаних між собою відрізків і
відбиває усі істотні сторони свого предметного змісту (А. Богуш, Л. Виготський, М. Жинкін,
І. Зимня, О. Леонтьєв). У створенні зв'язного мовленнєвого продукту науковці
виокремлюють діяльнісний та особистісний компоненти. Діяльнісний компонент
зумовлюється процесами утворення й сприймання повідомлення, регуляції та
контролю власної мовленнєвої діяльності. Особистісний - тим, що в мовленні
особа виявляє свою індивідуальність - характер, темперамент, рівень загальної
культури [2, с. 25] .
Навчання
дітей дошкільного віку розвитку мовлення, зокрема зв’язного, закріплене в
нормативно-правовій документації щодо діяльності дошкільних навчальних
закладів. Основним таким документом є Базовий компонент дошкільної освіти. Він
є Державним стандартом дошкільної освіти України, який реалізується програмами
та навчально-методичним забезпеченням, що затверджуються Міністерством освіти і
науки, молоді та спорту України. Базовий компонент визначає зміст і структуру
дошкільної освіти за його інваріантною і варіативною складовими. У інваріантній
частині змісту дошкільної освіти систематизовано освітню лінію «Мовлення
дитини».
Спираючись
на «Базовий компонент дошкільної освіти в Україні» та Базову програму розвитку
дитини дошкільного віку «Дитина» рівень володіння дошкільником рідною мовою
залежить від багатьох факторів.
Основними
з них є:
рівень культури того
мовного середовища, в якому перебуває дитина;
увага, яку приділяли
батьки розвитку мовлення дитини;
загальний розвиток
малюка [1].
Враховуючи
це, перед персоналом дошкільного навчального закладу, зокрема перед
вихователем, мають бути поставлені такі завдання: вивчити рівень
мовлення кожного вихованця, який приходить у дитсадок;
спланувати
індивідуальну роботу залежно від результатів вивчення;
скласти тематичний
план з розвитку мовлення для дітей певної вікової групи.
Програма
зазначає, що у роботі з дітьми рекомендовано використовувати усну народну
творчість, дитячий фольклор, вірші й оповідання українських письменників,
музично-пісенні твори, декоративно-прикладне мистецтво. Усе це за відповідної
уваги до слова, його образності, влучності вживання є невичерпним джерелом
розвитку мовлення, збагачення словникового запасу і разом з тим сприяє
формуванню загальної культури дитини, прищеплює почуття любові до рідної мови,
поваги до українського народу, його традицій, звичаїв.
Зміст
роботи з розвитку мовлення конкретизується в розділах: «У світі звуків», «У
країні Граматики», «У нас в гостях книжка», «Ми розмовляємо». У
програмі «Дитина» окреслено основні завдання для старши дошкільників з розвитку
мови:
- розвивати чуття рими;
- вчити дітей добирати з
допомогою вихователя слова, близькі за значенням (синоніми);
- добирати з допомогою
вихователя слова, протилежні за значенням (антоніми);
- створювати ігрові
ситуації з метою закріплення та розширення запасу багатозначних слів та слів,
що однаково вимовляються, проте різні за значенням (омоніми);
- заохочувати
характеризувати предмети, істот і навпаки - називати предмети, істоти за
наведеними вихователем ознаками, у тому числі загадками;
- закріплювати слова з
узагальненим значенням;
- розширювати і
збагачувати словниковий запас;
- розвивати інтерес до
словотвору;
- заохочувати дітей утворювати
дієслова від звуконаслідувальних слів;
- вправляти на творення
та вживання назв дитинчат тварин та птахів і назв самок тварин та птахів;
- пробуджувати бажання
римувати слова;
- спонукати складати
власні речення;
- розвивати уміння
здогадуватися про зміст невідомої оповіді, складеної вихователем, чи художнього
твору за назвою або ключовими словами (наприклад, літо, море, відпустка);
- активізувати словник
«гарних слів» (художньо-виражальних засобів), викликати гидливе ставлення до
«поганих слів».
На мою
думку найкраща результативність та реалізація програмних завдань що до
мовленнєвого розвитку дошкільників може реалізуватися за допомогою проектної
діяльності. Поміж
багатьох інноваційних технологій у системі дошкільної освіти, що спрямовані на
реалізацію особистісно зорієнтовного підходу, найхарактернішою є проектна
методика навчання, у якій широко використовують «его-фактор», що передбачає
переломлення навчально-виховного процесу через особистість дитини, її потреби
та інтереси.
На
сучасному етапі розвитку суспільства педагогами і психологами розроблений новий метод взаємодії з
підростаючим поколінням, що отримав назву проектна діяльність в дитячому садку. Сучасний
педагог завжди знаходиться в пошуку нових, ефективних технологій, покликаних
сприяти розвитку творчих здібностей дітей, формуванню навичок саморозвитку і
самоосвіти. У зв'язку з цим, метод проектів набуває все більшої актуальності,
оскільки покликаний скорегувати і збагатити навчальний процес: «Все, що я
пізнаю, я знаю, для чого мені це треба і де, і як я можу застосувати ці знання»
- ось основна теза сучасного розуміння методу проектів, який і привертає увагу
багатьох освітніх систем, які прагнуть знайти розумний баланс між академічними
знаннями і прагматичними вміннями [4].
Проект
(від лат. projectus - кинутий уперед) — задумка, план. Проектна
діяльність є досить новим напрямком роботи дошкільних закладів. Ця проблема ще
не досить добре вивчена. У сучасному інформаційному суспільстві метод проектів є
особливо актуальним. - Чим привабливий проектний метод?
- Що
таке проект? Проект
– це усвідомлене, осмислене внутрішнє бажання досягти певної цілі, отримати
результат. Проект
– це послідовна діяльність, яка виконується для досягнення реальної мети та
розв’язання життєвої проблеми (Р. Уоткінс). Проект
– це мета, прийнята і освоєна дітьми, актуальна для них самодіяльність,
конкретна практична творча робота, поетапний рух до реалізації мети. Проект
– метод педагогічно-організованого освоєння дитиною навколишнього середовища,
ланка системи виховання у ланцюзі розвиваючої особистісної програми. Проект
- це будь-яка дія, що здійснюється від усього серця і з певною метою (В. Кілпатрик).
Із
запропонованих визначень можна зробити висновок:
- по-перше, метод
проектів відкриває значні можливості в розвитку вільної творчої особистості
дитини, спроможності діяти самостійно, відповідно до ситуації;
- по-друге, метод
проектів співзвучний сучасним життєвим позиціям: дитина робить із задоволенням
тільки те, що сама вибрала, те, що їй цікаво;
- по-третє, іноді
знання, отримані дітьми залишаються часом теорією, а мета методу проекту -
навчити застосовувати досліджувану теорію на практиці для вирішення конкретних
завдань в реальному житті;
- по-четверте,
індивідуальний темп роботи над проектом забезпечує кожній дитині реалізацію
власних можливостей згідно її рівня розвитку.
Таким
чином, метод проектів - це педагогічна технологія, яка включає в себе
сукупність дослідницьких, пошукових, проблемних методів та прийомів, творчих за
своєю суттю. А вміння користуватися методом проектів - є показник високої
кваліфікації педагога, його прогресивної методики навчання і розвитку дітей.
Історична
довідка.
Вперше
про «Метод проектів» заговорив Джон Дьюї (1859-1952), американський
педагог-демократ, автор понад тисячі книг і статей з проблем філософії,
психології, етики, політики.
Продовжив
цю тему професор педагогіки учительського коледжу при Колумбійському
університеті Вільям Херд Кілпатрік (1871-1965), який розробив «проектну систему
навчання» - «метод проектів». Суть її полягала в тому, що діти, виходячи зі
своїх інтересів, разом з педагогом виконують власний проект, вирішуючи
яку-небудь практичну, дослідницьку задачу. Включаючись таким чином, в реальну
діяльність, вони опановували новими знаннями. «... Діти люблять шукати, самі
знаходити. У цьому їх сила », - писав А. Ейнштейн; «... творчість - різновид
пошукової активності », стверджував В. С. Ротенберг і що « на дитину треба дивитися не як на учня, а як на
маленького «шукача істини», необхідно підтримувати і плекати в ньому дух невгамовного
шукання істини, спрагу знання», - писав К.Н. Вентцель. Прийнятий на віру
матеріал зазвичай легко і швидко забувається, але якщо дитина сама виробить
думку, самостійно освоївши нове знання, то думка ця зробиться його власністю.
В 1905
році в Росії під керівництвом російського педагога Станіслава Теофіловича Шацького
було організовано невелику групу працівників, які намагалися активно
запроваджувати проектні методи у практику викладання.
Григорій
Ващенко, доцент Українського Полтавського університету (сучасний ПДПУ) відносив
метод проектів до активних методів навчання: «Цінність методу проектів у тім,
що він привчає дітей до планової систематичної роботи…» (із книги «Загальні
методи навчання», 1927 р.).
На
сучасному етапі є декілька пропозицій опису методу проекту для використання в
дошкільних закладах:
- доктора псих. наук,
професора Тамари Піроженко - освітня технологія "Психолого-педагогічне
проектування взаємодії дорослого і дитини", рекомендована до використання
листом МОН МС України від 21.05.2012 р. №
1/9-388 в інструктивно-методичних рекомендаціях "Про організацію роботи в
дошкільних навчальних закладах у 2012/13 навчальному році";
- доктора псих. наук,
професора Миколи Веракса (Росія) в книзі «Проектна діяльність дошкільників»;
- кандидата пед. наук
Олени Євдокімової (Росія) в книзі «Технологія проектування в ДНЗ» та інші.
Всі
науковці, які працюють з даної проблеми, єдині в думці: освітній процес
будується не на логіці навчального предмета, а на логіці діяльності і
найзручніше планувати проект за змістом діяльності.
В
дошкільному закладі проектна діяльність може бути різною за обсягом завдань, за
тривалістю, за характером координації та контактів, за формою проведення, видом
діяльності. Проектне
навчання завжди орієнтоване на самостійну активно-пізнавальну
практичну діяльність дитини під час розв’язання особистісно-значущих проблем. Унікальність
і цінність такого підходу полягає в тому, що проектна діяльність в дитячому
садку мотивує дитину саму шукати відповіді на її питання, отримуючи в процесі
пошуку нові знання та вміння з навичок спілкування, соціальної адаптації,
підготовці до шкільної програми. Дорослі, виступають у ролі позитивних лідерів,
лише вміло надають відповідні напрями діяльності за допомогою планування в
дитячому садку. У групу «дорослих лідерів» входять не тільки власне працівники
дитячих дошкільних установ, а й самі батьки, яким проектна діяльність в
дитячому садку відводить важливу роль. Таким чином, зникає бар’єр між
вихованням в дитячому саду і вихованням дитини вдома. Пізнавальний процес
зростання багажу знань і особистості дитини в цьому випадку відбувається
безперервно, як би сам собою і стає звичним способом життя дитини.
Якщо
розглядати дитячу проектну діяльність, то вона має свої вікові розмежування. До 5
років проектну діяльність дитини ми можемо розглядати на
наслідувально-виконавському рівні (за О. Євдокімовою). Відсутність необхідного
життєвого досвіду не дозволяє їй повною мірою проявляти самостійність у виборі
проблеми та способів її вирішення. Тому активна роль належить дорослому. Уважне
ставлення до потреб дітей, вивчення їх інтересів дозволяє без труднощів
визначити проблему, «що замовляється» дітьми. Діти з задоволенням виконують
завдання, запропоновані вихователем. Інтерес до змісту проекту залежить від
задоволення різноманітних інтересів дитини; реалізації її потреб в активній
діяльності, самовираженні; захопленості спільною діяльністю з дорослими. Перші
спроби дітей самостійно вирішити проблему необхідно помічати і заохочувати.
До
кінця п’ятого року життя діти отримують певний соціальний досвід, що дозволяє
їм перейти на новий, розвиваючий рівень проектування, що і є вже справжньою
проектною діяльністю дитини. У цьому віці продовжує розвиватися самостійність.
Діти можуть виділяти (приймати) проблему, уточнювати мету. Спроможні вибрати
необхідні ресурси для досягнення запланованого результату. На цьому етапі
активність педагога дещо знижується. Він не
стільки генерує свої ідеї, скільки підключається до реалізації ідей вихованців.
Дорослому важливо захопитися тим, що цікаво дітям, допомогти їм розширити цілі
і завдання [4].
Проектна
діяльність дітей має свої особливості, які відрізнять проект від продуктивної
діяльності : -
необхідність аналізу можливостей вирішення проблемної ситуації (дослідження
кількох варіантів розв'язання проблеми);
-
наявність мотивів (реалізація свого сенсу - для чого?); -
адресний характер (для кого?) продукту проекту.
В
літературі ми зустрічаємо алгоритм роботи над проектом в 6 етапів, які
запропонувала Т.О. Піроженко.
Тамара Олександрівна звертає увагу, що такий поділ є умовним і орієнтується на
основний вид діяльності дітей. Науковець ґрунтовно описує проект з
психологічної сторони взаємодії дорослого і дитини. Розглянемо ці етапи і
порівняємо їх із запропонованими на початку.
В
запропонованому на початку варіанті виділяємо етап планування ходу роботи над
проектом разом з дітьми як важливий момент усвідомлення дітьми сенсу власної
діяльності. Тому, що одна із труднощів, яка виникає перед педагогом в ході
організації проектної діяльності, постає необхідність зберігати позицію
консультанта. Не дотримання педагогом позиції консультанта, помічника, породжує
типові помилки: нав'язування свого ряду проблем і запитань дітям, одноосібне
планування діяльності дітей чим спотворює пошуково-дослідницьку природу
проектної діяльності.
В
процесі застосування проектної технології на практиці значно складніше виділити
в процесі роботи над проектом інформаційний, репродуктивний, узагальнюючий
етапи, так як ці три етапи повторюються і переплітаються в кожній діяльності
дитини. А в проекті поєднується багато різних видів діяльності [3].
Виділимо
позитивні моменти технології проектної діяльності з дітьми старшого дошкільного
віку :
- зміна позиції
вихователя - з носія готових знань він перетворюється в організатора
пізнавальної, дослідницької діяльності своїх вихованців;
- змінюється
психологічний клімат у групі;
- знання, набуті в ході
реалізації проекту, стають надбанням особистого дитячого досвіду, тобто знання
потрібні дітям і тому цікаві;
- діти набувають вміння
міркувати: навчаються ставити мету, добирати засоби для її досягнення,
оцінювати наслідки;
- розвиток
комунікативних навичок: уміння домовлятися, приймати чужу точку зору, вміння
відгукуватися на ідеї, що висуваються іншими, вміння співпрацювати, сприяти -
інакше мета до якої діти прагнуть не буде досягнута;
- самоконтроль, свідома
дисциплінованість в групі.
Таким
чином, зв'язок соціального життя в групі з моральним вихованням і
інтелектуальним розвитком забезпечує цілісність розвитку особистості дитини.
(...) Повний текст статті: /nvo_dnz_21_ruzhin_n.m..doc
| 
