|
Лікування
душі дитини казкою
Софянчук
Лариса Рудольфівна, вихователь
дошкільного
навчального закладу (ясла-садок) №24 «Вогник»
ім. В.О. Сухомлинського
комбінованого типу міста Кіровограда
У статті розглядається концепція казкотерапії, її вплив
на розвиток особистості на підставі досліджень в галузі психології.
На основі свого досвіду автор розкриває питання застосування
казкотерапії в роботі з дітьми старшого дошкільного віку з використанням казок
В.Сухомлинського. Матеріали стануть у нагоді педагогам та батькам.
Ключові слова: казкотерапія, предмет казкотерапії, психологічний метод,
казкова атмосфера, психоемоційний
розвиток.
На сучасному етапі перед педагогами, психологами постає
завдання сформувати гармонійно розвинену, суспільно активну особистість, яка б
поєднувала в собі духовне багатство, моральну чистоту та етичні устої,
сформувати в дітей емоційну децентрацію самосвідомості особистості із
забезпеченням їхнього адекватного рольового розвитку.
Сутність інноваційних процесів у сучасній дошкільній
освіті полягає у пошуку таких форм і методів педагогічного впливу, які б повною
мірою сприяли реалізації права дитини на всебічний розвиток, забезпечували
виявлення здібностей і потенційних можливостей особистості.
Казкотерапія
- метод, що використовує казкову форму
для інтеграції особистості, для розширення свідомості й удосконалення взаємодії
з навколишнім середовищем.
В науці існує концепція казкотерапії ― лікування казками.
На казках апробують психотерапевтичні прийоми, що дозволяють знизити негативізм
поведінки дитини та дорослого. Через казку дитина може в алегоричній формі
пізнати закони світу, в якому народилася, зазирнути в найпотаємніші куточки
своєї душі [7, с. 8].
Концепція казкотерапії побудована на підставі досліджень
у галузі вікової психології, дитячого психоаналізу, аналітичної психології.
Вона представлена в роботах таких авторів як М.Беттельхейм, Р.Гарднер, К.Юнг, В.Пропп, а також у
багатьох сучасних психологів і дослідників казок, таких як Т.Зінкевич-Євстигнєєва,
А.Михайлов, І.В.Вачков, А.Короткова та
ін. Вони підкреслюють величезну значимість казки в процесі розвитку особистості
дитини. Практична робота дає можливість дитині самореалізуватися, перебороти
сором’язливість, розвинути творчі здібності й здатність до емоційної регуляції,
підвищити самооцінку.
Проблема виховання культури поведінки особистості як
складової її загальної культури розглядалася педагогами і психологами переважно
в таких аспектах: розвиток моральних переконань (М.Бобришевський, М.Губрненко),
формування культури взаємин дітей дошкільного і молодшого шкільного віку (А.Гончаренко, В.Киричок, О.Яницька
), вплив соціальних емоцій на поведінку дітей зазначеного віку (С.Бакуліна, Ю.Приходько, Т.Шевчук, М.Яновська), виховання культури спілкування (Г.Лаврентьєва), естетичні аспекти культурної поведінки (М.Волос, Д.Дружинін, І.Зязюн, А.Федь) [9, с. 8].
Казкотерапія є самим давнім психологічним методом.
Сьогодні під казкотерапією ми розуміємо способи передачі знань про духовні
шляхи і соціальну реалізацію людини. Казка ― одна з перших мов, яку розуміють
діти.
У розумінні Т.Зінкевич-Євстигнєєвої казкотерапія ― це
не просто напрям психотерапії, а синтез багатьох досягнень психології,
педагогіки, психотерапії і філософії різних культур [6, с. 6].
Аналіз казок, проведений психологом І.Вачковим,
дозволяє зробити висновок, що казки із закладеним в них метафоричним змістом
можуть бути казковим інструментом, який дозволить краще і глибше зрозуміти себе,
свій внутрішній світ [2, с. 12].
Точніше кажучи, казкотерапія
― це терапія середовищем, особливою казковою атмосферою, у якій можуть
виявитися потенційні риси особистості, щось нереалізоване, може
матеріалізуватися мрія, а головне виникає відчуття захищеності та смак
таємниці.
Існує така думка, що це процес утворення зв’язку між казковими подіями та
поведінкою в реальному житті, перенесення казкових змістів у реальність.
Справді, коли починаєш розглядати казку на
різних рівнях, виявляється, що казкові історії містять інформацію про
динаміку життєвих процесів. У казках можна знайти перелік людських проблем і
образні способи їх розв’язання. Тому казкотерапія ― це процес пошуку змісту,
розшифровки знань про світ і систему взаємин у ньому, це ще й процес
об’єктивації проблемних ситуацій.
На основі цього з’ясовано, що предметом казкотерапії є процес виховання внутрішньої свідомості дитини,
розвитку душі людини.
Казкотерапія направлена на досягнення внутрішньої гармонії.
Гармонійна людина виступає в казці і в житті як творець,
а дисгармонійна - як руйнівник.
Казка неповторна. Але погляд на казкотерапію як виховну
та відновлювальну систему передбачає загальні закономірності роботи з казковим
матеріалом. Працюючи з казкою, важливо зрозуміти її основну ідею, наявну і
приховану мотивацію вчинків героїв та засобів подолання ними труднощів. Аналіз казок, проведений психологом І.Вачковим, дозволяє зробити висновок, що казки із закладеним в них метафоричним
змістом можуть бути казковим інструментом, який дозволить краще і глибше
зрозуміти себе, свій внутрішній світ [10, с. 18].
Важливо усвідомлювати, які емоційні реалії виникають у
героя в різних ситуаціях, які тенденції, уроки, способи поведінки несе в собі
кожен герой казки. А кожна опрацьована казка несе в собі перелік способів
подолання складних ситуацій і розуміння механізмів їх втілення в життя.
На мою думку, вплив методу казкотерапії на формування
моральних цінностей та поведінку старших дошкільників є недостатньо розв’язаною
проблемою, потребує спеціального дослідження, тому я і обрала
цю тему. За основу я взяла казки педагога-земляка В.Сухомлинського,
адже вони вщерть переповнені духовністю й гуманістичністю.
Досліджуючи вплив методу казкотерапії на дітей старшого
дошкільного віку, я звернула увагу на те, що діти дуже люблять слухати
неймовірні історії, які розширюють їхнє пізнання і світогляд, показують, що
окрім реального, існує казковий світ пригод і перемог. Саме через казки діти
отримують знання про людину, людські проблеми і шляхи їх розв’язання.
Казки жодною мірою не можна розглядати як цікаве дозвілля
чи приємне, доступне дитині заняття; навпаки, це дуже суттєвий механізм
розвитку у дитини тонкого розуміння світу, внутрішнього стану людей, спосіб
подолання тривоги, агресії та виховання впевненості в своєму майбутньому. За
допомогою казок можна долати негативні сторони особистості, яка знаходиться в стадії формування.
Підбираючи або створюючи казку, обов’язково враховую
особливості психоемоційного розвитку, вік дітей, щоб казка була з хорошим
початком, сюжетом і кінцем, головною ідеєю якої є перемога добра над злом, щоб
всі образи були наповнені, так як енергетика казкового образу накопичується
через словесну енергетику. Казки повинні бути емоційно екологічні. Вони мають
бережливо ставитися до внутрішнього світу дитини і не нести в собі тривожності.
Розвиток
особистості дитини може бути більш ефективним, якщо вона не
просто уявить собі казку, а сама
безпосередньо проникнеться нею.
Потрапляючи в казку, дитина легко сприймає "казкові закони" - норми і
правила поведінки, що іноді з великими
зусиллями прищеплюються дітям батьками і
педагогами.
При використанні казки як психотерапевтичного засобу,
дитина і дорослий вчаться осягати внутрішній світ і напрямок думок іншої
людини. Проживаючи долі головних героїв та казкові ситуації, дитина багато в
чому формує в себе картину світу. У залежності від цього дитина сприймає різні
ситуації і вчиться діяти по різному.
Працюючи над цією темою,
я з’ясувала, що казкотерапія ―
це:
- мова спілкування з дітьми;
- виховна система;
- виховання і лікування.
Окреслила такі форми
роботи з казкою:
• розповідь від першої та третьої особи;
• розповідь, придумування чи продовження казки;
• складання казок дітьми;
• лялькотерапія;
• постановка і розігрування казки;
• аналіз казок;
• імідж-терапія;
• малювання казок;
• медитація за змістом казки.
В своїй роботі я керуюсь основним принципом казкотерапії — духовний, цілісний розвиток
особистості людини, турбота про її душу.
Наш наставник, великий педагог та знавець людської душі В.Сухомлинський у
своїх працях зазначав: «Казка для маленьких дітей — не просто розповідь про
фантастичні події, це — цілий світ, в якому дитина живе, бореться, протиставляє
злу свою добру волю» [5, с. 307-308]. На його думку казка — активне естетичне
мистецтво, яке захоплює усі сфери духовного життя дитини: розум, почуття, уяву,
волю. Казковий жанр розвиває мислення кожної дитини, сприяє створенню
інтелектуальної атмосфери в дитячому колективі. Вона оволодіває почуттями
дітей, тому що через казку діти пізнають світ не тільки розумом, але й серцем.
«Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах» [5, с. 307-308].
Завдяки
цьому в дитини формуються почуття
ввічливості, любові, хоробрості, доброти, вірності, виховується краса душі.
Казки В.Сухомлинського рекомендую використовувати
в роботі з дітьми як на
заняттях з розвитку мовлення, ознайомлення з навколишнім, образотворчої та
музичної діяльності, так і під
час повсякденної діяльності.
Образи позитивних казкових персонажів давно
стали для дітей втіленням кращих рис людини. Дитина уважно стежить за розвитком
казкового сюжету, відверто реагує на вчинки героїв, проживає своєрідність їхніх
стосунків, думок і почуттів, віддає свої симпатії позитивним, засуджує
негативних. У цій роботі допомагають твори В.Сухомлинського.
Для дошкільника казкові персонажі й стосунки – мірило власної поведінки і
поведінки товаришів. Казка стає першим пізнанням життя, його моральних основ,
соціальних взаємовідносин. Те, що дошкільник виявляє симпатію до одних
персонажів і антипатію до інших, свідчить про становлення його власного Я. На сучасному етапі інтегрованої освіти вважаю
моральне виховання підростаючого покоління без творів Василя Олександровича було б просто
збіднілим. Насичені глибоким етичним змістом, вони наштовхують малят на роздуми,
примушують аналізувати власну поведінку, робити висновки.
Ми часто замислюємося над тим, як виростити дитину щасливою, здоровою. Що ж
потрібно для того, щоб малюк зміг самостійно впоратися з багатьма життєвими
перешкодами, цінував дружбу, мав уявлення про честь? Як можна з’єднати слово з
ділом, але при цьому не набридаючи дитині своїми постійними вказівками?
Людство із покоління в покоління, передаючи зміст казок, давало відповіді
на життєво важливі питання, адже історію взаємин між людьми закладено в сюжетах
багатьох казок. Разом з героями казок кожен поповнює свою «життєву скриньку»
нормами і правилами поведінки, важливими людськими цінностями.
Вбачаю дуже доцільною появу нової течії в роботі з казкою, яка є
інтегрованою діяльністю, це – казкотерапія.
Казкотерапія
– це терапія середовищем, особливою казковою атмосферою, в якій можуть
проявитися потенційні можливості особистості, може матеріалізуватись мрія; а
головне, в ній з’являється відчуття захищеності та аромат таємниці.
Метою
казкотерапії є підведення дитини до усвідомлення своєї внутрішньої сутності,
своєї єдності і неповторності, до відчуття гармонії із собою і світом.
Основною
частиною цього методу є започатковане В.Сухомлинським створення казкової
атмосфери, особливого ритуалу входження в казку. У процесі казкотерапії
особистість навчається сприймати себе такою, якою вона є, усвідомлювати себе й
інших людей, кожного, як неповторну індивідуальність. У кожній людині існує
потреба у самовираженні, яка здебільшого, залишається незадоволеною, що
породжує внутрішній конфлікт.
Використовуючи
в своїй роботі метод казкотерапії, я переконалася, що він сприяє розвитку у дошкільників
активності, самостійності, емоційності, творчості.
Цікавими
формами роботи з казкою для дітей є: «Колаж з казок», «Вінегрет з казок», зміна
кінцівки казки, переміщення героя однієї казки в іншу і спостереження за його
пригодами, складання казки за кольоровими кружечками та ін.
Приємно
вражає той факт, що не тільки ми, вихователі, а й батьки наших дошкільнят не
просто читають своїй малечі казки, а пам’ятають про обговорення, пояснюють
незрозуміле, що дає змогу дитині засвоїти уроки, які згодом доведеться
розв’язувати самостійно.
Проведені
консультації, відкриті заняття дають можливість батькам у необхідний момент
допомогти своїй дитині впоратися з труднощами, якими б вони не були.
Ефективність використання
казкотерапії вимагає повсякденного спілкування вихователів з дітьми з
використанням матеріалу казки, застосування таких методів роботи з казками, як
читання казок, розповідання, бесіди за змістом казок; «образи перетворень»; малювання,
ліплення, ручна праця за сюжетами казок
тощо. Необхідно використовувати творчі методи роботи з текстами казок (перенесення
героїв знайомих казок у нові обставини, зміна ситуацій, створення нових сюжетів
казок).
Для реалізації розробленої системи роботи з казками, я
систематизувала добірку творів В.О. Сухомлинського, виділила їх моральну цінність та виховну мету:
«Заєць і місяць», «Як білочка дятла врятувала», «Куди поспішали мурашки», «Їжачок і світлячок» - дбайливе ставлення до
оточуючого, чуйність, небайдужість до чужої біди, бажання допомогти один одному; «Метелик і вогонь»,
«Білка і Сойка», «Білка і добра Людина»
- засудження поганих вчинків, виховання любові до природи, бажання оберігати її
красу та мешканців та інші.
Важливу роль в навчально-виховному процесі відіграє
вміння педагога зорієнтуватися в
труднощах та особливостях впливу на дітей. Специфіка професійного завдання в
педагогічній профілактиці відхилень у поведінці визначається необхідністю
корекції соціально-педагогічної ситуації розвитку життєдіяльності дошкільників,
глибокого аналізу деструктивних факторів, які спричинюють негативні прояви у
поведінці дітей.
Досвід роботи засвідчує, що казка –
дієвий виховний засіб, доступний кожному педагогові. Застосування казкотерапії впливає на підвищення емоційного тонусу дітей дошкільного віку. Заняття такого напрямку я почала застосовувати нещодавно і, так як практичних матеріалів у казкотерапії
небагато, то я пишу казки самостійно. При
складанні казки враховую вікові
особливості дітей, поєдную її з
різними видами діяльності. Дітям дуже подобається такий вид занять. Вони
емоційні, розкуті, веселі, легко входять в образ. Під час розповідання казки
діти, згідно з сюжетом казки, перетворюються в різних тварин чи істот, які діють в казці.
Це значною мірою підвищує інтерес дошкільників до навчальних вправ і водночас сприяє
їхньому морально-етичному вихованню.
Спостереження показують, що
діти люблять повторення, знайомі казки сприймають легше, а іноді з великою
цікавістю.
Атрибути та декорації до
казок необхідно доповнювати та постійно змінювати. Варто пам’ятати, що все, що
виконується дітьми є успішним і вдалим.
В результаті
цілеспрямованого застосування різноманітних методичних прийомів та видів роботи
з казкою, я підводжу дітей до розуміння того, чому слід поводитися добре, з
повагою ставитися до оточуючих, навчаю їх аналізувати конкретну ситуацію,
робити моральні висновки, знаходити оригінальні шляхи розв’язання конфліктів.
Працюючи над розвитком
емоційної сфери дошкільників, формуванням вміння передавати почуття, рухи, дії,
характерні риси героїв під час створення чи драматизації казок, я вдало впливаю
на зниження рівня тривожності, агресивності дітей.
Отже, застосування казкотерапії, особливо у поєднанні з
іншими традиційними і нетрадиційними методами виховання дітей дошкільного віку,
суттєво впливає на формування духовного, морально-естетичного здоров’я дітей.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція) / редкол. // Вихователь-методист дошкільного закладу. – 2012. – С.
1- 63.
2. Вачков И.В. Сказкотерапия. Развитие самосознания через
психологическую сказку / Вачков И.В. – М. : Ось, 2001. – 210 с.
3. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно
розвиненої особистості. Вибрані твори У 5т. – Т. 2 / Сухомлинський В.О. — К. :
Рад. шк., 1977. – С. 230-250.
4. Сухомлинський В.О. Рідне слово / Вибрані твори: У 5-ти
т. — К.: Рад. шк., 1977.
5. Сухомлинський В.О.. Вибрані твори в 5-ти томах. Т.1 –
К: «Радянська школа», 1976.
6.
Зинкевич- Евстигнеева Т.Д. Путь к волшебству.Теория и практика сказкотерапии /
Зинкевич-Евстигнеева Т.Д. – С.Пб., 1998.
7. Зинкевич-
Евстигнеева Т. Д. Практикум по сказкотерапии. – С.Пб., Речь, 2000.
8.
Зинкевич- Евстигнеева Т. Д. Сказки звёздной страны Зодиакалия. – С.Пб., 1998.
9. Лебединский В.В. Эмоцональные нарушения у детей
и их коррекция / Лебединский В.В. - М. : Просвещение, 1990. - 280 с.
10. Чабан О. Поговорим о сказке / Чабан О.
// Сегодня. –
2007. – № 7.
| 
